Прицільні удари росії по нашій культурній спадщині

З початку російської агресії в Україні Міністерство культури та інформаційної політики України на спеціально створеному ресурсі документує воєнні злочини окупантів проти людяності та об`єктів культурної спадщини. І цей реєстр не може не шокувати, викликаючи почуття обурення й гніву. Адже йдеться про абсурдне руйнування чи й знищення музеїв, пам`яток історії, культури, сакрального мистецтва, яким сотні літ і котрі належать до духовних скарбів не лише українського народу, а й усього людства. Прицільні ракетні, артилерійські, танкові удари новітніх варварів знищують їх за якісь миттєвості. На сьогодні згаданий ресурс уже задокументував близько трьохсот «розстріляних» об`єктів культурної спадщини. Щоб показати непоправність нанесених збитків і дикість дій окупантів, зупинимось на прикладах трьох з таких об`єктів.

Три з трьохсот

Святогірська лавра. Приналежність її до УПЦ (МП) не зупинила загарбників. Як і те, що лаврські святині належать до визначних історичних, архітектурних, мистецьких пам`яток. За одним з переказів Святогірську обитель заснували ченці зі Святої гори Афон. Начебто вони, пливучи в наші краї, піднялися проти течії до Сіверського Дінця і там відкрили для себе величні й красиві гори, де й зупинилися і заклали перші келії. Прихильники цієї версії посилаються на поховання іноків Святогірської лаври за афонським звичаєм, за яким рівно через три роки після поховання ченця, розкопували його могилу, кості збирали в окреме приміщення, а череп встановлювали в чернечих келіях. З Іпатіївського літопису відомо, що в 1111 році місцеві християни зустрічали тут київського князя Володимира Мономаха. За іншими переказами, монастир став прихистком для іноків і вірян під час варварських нашесть і гонінь, зокрема, під час загарбницького походу золотоординських полчищ Батия на Київ. Унікальне місце розташування монастиря (з одного боку річка, з іншого – густі ліси) давало змогу успішно відбивати ворожі напади.

Але це було в минулі століття, коли нападники ще не мали крилатих ракет, далекобійної артилерії, винищувальної авіації. Варвари двадцять першого віку такою руйнівною зброєю володіють, і Святогірська лавра сповна відчула її «вбивчий ефект» під час  новітнього ординського нашестя зі сходу на Україну. Авіаудар по лаврі, де проживали ченці й переховувалися понад 500 біженців (з них близько двохсто дітей) був нанесений пізнього вечора 12 березня. Від страшної сили вибуху у храмах обителі вилетіли віконні рами, а в готельних приміщеннях були вибиті  шибки. Руйнувань різного ступеня зазнали інші церковні споруди. Поранених відправили до шпиталю Святогірська, а решту біженців з ченцями перевели у лаврські підвали.

Керівництво Лаври повідомило наступного дня, що цей авіаудар був нічим не спровокований і не виправданий, бо ні в самій обителі, ні на території містечка жодних військових формувань не було.

Ще два прицільні удари по Святогірській лаврі новоординці здійснили у перші дні травня: четвертого – обстріляли територію монастиря, поранивши сімох людей, а восьмого травня – знищили Георгіївський скит лаври, храм, куди стікалося багато паломників. Від нього залишилися руїни (на фото).

Харківський університет імені Каразіна. Один з найстаріших вищих навчальних закладів України. Він був відкритий у 1805 році з ініціативи Василя Каразіна та його однодумців, представників місцевої громади. Уродженець села Кручик на Харківщині Василь Назарович Кразін був одним з найосвіченіших людей свого часу. Ще в юні літа він познайомився з мандрівним філософом і поетом Григорієм Сковородою, творчість і життєві принципи якого суттєво вплинули на формування Василевого світогляду. Каразін засновував університет, будучи переконаним, що могутнім може бути тільки народ, озброєний знанням.

Вже навіть створенням у Харкові університету Василь Каразін назавжди вписав би своє ім`я в українську історію, освіту і культуру. Але ж выдомо, що він, крім цього, зробив численні відкриття в хімічній науці, був автором проектів реформування державного устрою, запропонував організацію мережі метеорологічних станцій, створення одного з перших у Європі міністерства народної освіти… Багато що із творчих задумів Василя Каразіна знайшло втілення у стінах Харківського університету, у праця продовжувачів його благородної просвітницької діяльності, зокрема таких відомих педагогів і вчених, як Іван Рижський, Ілля Тимківський, Дмитро Багалій, Микола Сумцов, Олександр Потебня... З роками університет став одним з провідних в Україні і широко відомим далеко за її межами. Досить сказати, що його дипломи, а передусім знання в ньому отримали студенти з десятків країн світу.

На час, коли почався російський обстріл Харкова, в Університеті імені Василя Каразіна працювало близько 5 тисяч викладачів і навчалося 23 тисячі студентів. Вже на другий день війни снаряд влучив у корпус фізико-технічного факультету. Після цього прямим влученням зруйнували будівля економічного факультету. Далі постраждали університетська бібліотека і Музей природи. Було знищено спортивний комплекс «Каразінський». Не обминули снаряди Інститут державного управління при університеті та кількох гуртожитків для студентів. За попередніми підрахунками, Університет імені Каразіна в результаті бомбардувань і обстрілів зазнав збитків на суму, яка перевищує три мільярди гривень. І це, як стверджує ректор вишу Тетяна Кагановська, без урахування вартості понівеченого обладнання.

Університет Каразіна давно й заслужено вважається візитівкою Харкова. Тепер йому, як і всьому мирному місту неподалік від кордону з росією, надіслали звідти інші візитівки, сліди від яких ще довго доведеться заліковувати. І зрештою вони будуть ліквідовані, а от  пам`ять про це безглузде нищення від сусідів зі сходу ніколи не зітреться.

Національний музей Григорія Сковороди. Не минули снаряди і Сковородинівки, далекого від Харкова та від військових дій слобожанського села, в якому поховано нашого видатного мислителя, мандрівного філософа, богослова, поета.

Григорій Сковорода жив у XVIII столітті і вчив людей того, що таке справжнє християнське ставлення до життя і як людині пізнати себе. «Що ж, схоже, що це страшна небезпека для сучасної Росії – і музеї, і християнське ставлення до життя, і пізнання людьми себе. Кожного дня цієї війни російська армія робить таке, що слів немає. Але кожного наступного дня вона робить щось таке, що відчуваєш це по-новому. Прицільні ракетні удари по музеях – це навіть не кожен терорист додумається. Але ось така армія воює проти нас. Ось це вони хочуть принести і в інші європейські країни" – так відгукнувся на цей підступно-злочинний удар Президент України Володимир Зеленський.

Зруйнована і спалена будівля  музею була пам`яткою архітектури XVIII століття. Належала вона тоді поміщикові Андрію Ковалівському, який прихистив мандрівного філософа в останні роки його життя. За лічені години до відходу у Вічність Григорій Сковорода сказав господареві : «Пора мені, друже, закінчувати мандрівку» і попрохав Ковалівського: «Хай тут буде моя остання могила».

Заповіт Григорія Сковороди був виконаний: його поховали на території маєтку, а в поміщицькому домі згодом був відкритий музей, що отримав у роки незалежності України статус національного. У ніч на сьоме травня снаряд потрапив під дах будівлі. Спалахнула пожежа. Внаслідок обстрілу поранення отримав 35-річний син директора музею, який тієї ночі залишився охороняти приміщення.

Ракетний удар по Музею Сковороди – спланована акція, заявив в ефірі національного телемарафону міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко. «В мене немає сумнівів, – додав він, – що били спеціально по Сковороді… Коли починалася війна, мало бути чергове засідання комісії з приводу заходів щодо вшанування 300-річчя. В Сковородинівці планувалися серйозні реставраційні роботи. І тепер доведеться спочатку зафіксувати склад злочину. Ми обов’язково це будемо робити з міжнародними фахівцями. Цю справу ми так просто не залишимо, відправимо відповідні листи для інформації міжнародної спільноти, в ЮНЕСКО, тому що це практично свідоме влучання в те, проти чого воює путін – проти української ідентичності».

До цих слів додамо, що на щастя, найбільш цінні музейні експонати не постраждали: вони перед обстрілом були сховані у безпечному місці.

Зберегти і захистити все, що можна

І тут слід сказати, що в Україні з перших днів війни ведеться не тільки документування злочинів проти людяності  та об`єктів культурної спадщини, а й склалася дієва система захисту наших духовних скарбів. І приклад порятунку цінних експонатів Музею Григорія Сковороди – одне з підтверджень її дієвості.

Не зупинятимемось на її складових, а лише відзначимо три суттєві, на наш погляд, моменти, які цьому сприяють. Перший – чіткий контроль за здійсненням планів захисту і збереження найцінніших експонатів. Він здійснюється постійно і послідовно  по всій вертикалі сфери культури – від міністра до керівників закладів та їхніх підрозділів. Другий – професійне і відповідальне ставлення виконавців до здійснення наміченого в цих планах. Третій – сумлінність і самовідданість працівників сфери, які залучені до цієї роботи.

Зауважимо, що роботи незвичайної, адже досі головним завданням колективів закладів було якомога краще продемонструвати відвідувачам найбільш цікаві експонати, а зраз війна змусила здійснювати завдання іншого, протилежного характеру – сховати від ворога, забезпечити надійний захист таких експонатів. До того ж цю роботу доводиться виконувати по суті в екстремальних умовах, нерідко під звуки сирен, що сповіщають про повітряну тривогу.

Безкорислива підтримка зарубіжних колег

У зв`язку з цим важливими і перспективними виглядають контакти керівників МКІП із своїми зарубіжними колегами. Один із прикладів – онлайн-зустріч Олександра Ткаченка з міністром культури та ЗМІ Республіки Хорватія Ніною Обулєн Коржинек. Хорватія, як відомо, пережила схоже з тим, що в нас відбувається зараз, і має величезний досвід з питань збереження і реставрації об`єктів культурної спадщини. Хорватія пропонує  Україні конкретну допомогу  в напрямку реставрації, відновлення та збереження об'єктів культурної спадщини, що постраждали під час війни з росією. Важливою є також хорватська підтримка української культури, установ та митців, які залишаються в Україні, а також підтримка українців – культурних працівників, які прибули до Хорватії з гарячих точок, рятуючись від агресивного «руского міра».

Інший показовий приклад – перше засідання польсько-українсько-литовської робочої групи з оцифрування культурної спадщини в Україні, яке відбулося 12 травня цього року. В обговоренні взяли участь віцепрем'єр-міністр, міністр культури та національної спадщини Республіки Польща Пьотр Глінський, заступник міністра культури та національної спадщини Польщі Ярослав Селлін, заступник міністра культури Литви Рімантас Мікайтіста і заступниця міністра культури та інформаційної політики України Анастасія Бондар. Країни Люблінського трикутника підтримують Україну у боротьбі проти російських окупантів. До того ж разом з нами працюють над цифровізацією українських об’єктів матеріальної та нерухомої культурної спадщини, а також створенням цифрової платформи для їх збереження, охорони, розвитку та популяризації. Адже розуміють те, що українці зараз на передовій і відстоюють світовий порядок і демократію. Водночас нові воєнні реалії для України поєднуються з прагненням приєднатись до Євросоюзу. Тож саме зараз час наблизитись до європейських стандартів у сфері збереження культурної спадщини.

 *   *   *

Насамкінець кілька слів про ще одну мету створення ресурсу для належного документування воєнних злочинів проти людяності та об`єктів культурної спадщини, скоєних армією росії. Ці матеріали можуть бути використані як докази для кримінального переслідування причетних до злочинів відповідно до українського законодавства у Міжнародному кримінальному суді в Гаазі та спеціальному трибуналі після його створення. Йдеться, зокрема, про такі факти й приклади воєнних злочинів:

-пошкодження старовинних будівель (пам´яток архітектури), історичних кладовищ, пам’ятників, релігійних споруд, творів мистецтва, пам’яток природи, будівель закладів культури – театрів, музеїв, бібліотек та ін.;

-руйнування археологічних об’єктів – курганів, валів давніх земляних укріплень, місць розкопок та ін.;

-факти поранення/загибелі цивільних осіб внаслідок застосування сили та зброї окупантом при спробі пошкодження культурних об´єктів;

-захоплення майна, пограбування окупаційними силами музеїв, бібліотек та інших закладів культури.

На чуже ми не зазіхаємось, але свого – не віддамо.

Михайло Сорока

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства