Пам'яті легенди української гри «Джура» Владислава Швеця (позивний «Патрон»)
За життя Владислав Швец був легендою патріотичного руху на Закарпатті. Чоловік створив та проводив вишколи для молоді “Джура-прикордонник” та “Джура-Десантник”.
Із початком війни у 2014 році як кадровий військовий став до лав ЗСУ та був в АТО, також волонтерив.
На початку січня 2023 року Владислав загинув у бою за Бахмут. Цьогорічну військово-патріотичну гру “Карпатський щит” уперше провели без наставника — утім, на його пам'ять і честь.
“Складно уявити всеукраїнські вишколи "Джура-Десантник" і "Джура-Прикордонник" без сотника/бунчужного Друга "Патрона"... Тисячі молодих людей по всій Україні пам'ятають його. Зайшовши на його акаунт і переглянувши світлини, ви побачите навіть по них, як молодь його любила... Владислав Швец з перших днів широкомасштабного вторгнення добровольцем пішов захищати Україну від московських окупантів. Час від часу виходив зі мною на зв'язок, і з гордістю розказував, як на різних ділянках фронту та у різних підрозділах зустрічав військовослужбовців з числа молоді, котра проходила наші вишколи”, - пише один із творців “Джури” Микола Ляхович.
Після повномасштабного вторгнення Владислав був серед перших, хто став на захист країни. Його бойовий шлях у повномасштабній війні почався на Київщині — брав участь в обороні Броварів, звільняв Ірпінь та Бучу у лавах батальйону “Карпатська Січ”. Згодом продовжив воювати на Харківщині — обороняв Вірнопілля на Ізюмському напрямку, також Лиман Донецької області. Із вересня 2022 року “Патрон” займався бойовою підготовкою нової стрілецької частини, а протягом останніх днів, будучи заступником командира батальйону, керував ділянкою оборони в районі Бахмута.
Загинув у січні в Бахмуті — в бою отримав поранення, не сумісні із життям.
“Запам'ятав Патрона в першу чергу як вмілого командира, котрий дбав про своїх бійців, беріг їхні життя і завжди виконував поставлені завдання. Таких дуже мало в нашій армії. Зразок особистих чеснот та професійності офіцера! З ним готовий на будь-яке завдання. І так підтвердять всі, хто служив під його командою. Він загинув, віддавши все, що міг, заради Батьківщини, на бойовому посту. Загинув при подібних обставинах, як свого часу "Кум" (Олег Куцин, командир Карпатської Січі” - ред.). Якось ми їхали з “Патроном” на Харківщині, а на узбіччі дороги стояли діти і махали прапорами. “Патрон” каже, мов, давай зупинимося! Пригостили дітей цукерками і зробили цю знімку! В цьому весь він! Заради майбутнього дітей — ось за що ми боремося!” - написав побратим Владислава Роман Роман.
Це підтверджує вчитель з Колочави Іван Гавриль, який цьогоріч провів на честь Друга "Патрона" військово-патріотичну гру “Карпатський щит” - тепер вона має його ім'я.
"Працюй з молоддю, готуй, виховуй, вчи, ця війна надовго" — він сказав це у телефонній розмові у квітні 2022-го року, коли ще більшість з нас (і я в тому числі) повірили, що московитів розбито і за місяць-два перемога буде за нами”, - каже Іван.
Про позивний Владислава Швеця розповідає його друг, журналіст Олександр Савицький.
“Влад мав позивний "Патрон" задовго до появи загальновідомого песика-сапера. Та й сам цей позивний мав значення "той, що патронує", "Захисник", а не комбінацію гільзи з порохом і кулею. Він такий і був – дбайливий батько для вояків, яких вів у бій. Страшенно переживав, аж сірий ставав, коли під час його вимушеної відсутності пацанів посилали в бій без розвідки й вони там безглуздо гинули. На моє запитання про причини цього, відповідав: "Тому що в нашій армії трапляється "патрібітільскає атнашеніє до людських життів". І одразу ставало цілком зрозуміло, чому він тут вживав кaцaпcькi слівця…” - згадує Олександр.
Найболючішою втрата батька, чоловіка та дідуся є для його рідних. У Владислава Швеця залишилась дружина, доньки та внучка — вона також вчить молодь в рамках гри “Джура”. А ще публікує у Фейсбуці вірші про дідуся.
“Першим пішов, коли прийшла війна. “Хто, як не я?” - країну захищати.
Він не хотів, щоб люта і страшна війна прийшла сюди, у рідний край вбивати...
Був першим, щоб не гинули сини, живими до батьків вернулись діти. Казав:
- Життя не бачили вони, я мав багато часу в світі жити...
В полон не здався. На коліна він не став.
До останнього тримав надійно зброю.
Серед бою від кулі упав до Господа, у рай, пішов Героєм”.
Владислав Швець похований у Чинадіївській громаді на Закарпатті.
Вічна пам'ять Герою!
Фото: Фейсбук-сторінка Владислав Швець
