Українська “KAZKA” народилася 2017 року. Музиканти дуже швидко стали відомими, вже встигли стати “Проривом року” за версією музичної премії M1 Music Awards, першим українськомовним гуртом, що потрапив до всесвітньо відомого чарту SHAZAM.
На концерті 3 березня вони змусили Гаагу плакати. Українці та голландці в один голос наспівували відому на весь світ пісню "Плакала", зізнавалися одне одному в коханні під “Свята”. “KAZKA” дуже чуттєво виконала пісню “Мовчати” Кузьми та Ірини Білик. Кілька разів український гурт виходив на біс.
Вокалістка Олександра Заріцька, мультиінструменталіст Микита Будаш і сопілкар Дмитро Мазуряк розповіли Укрінформу, в чому секрет їхньої популярності, як народжуються хіти та які плани на майбутнє.
ЖИВІ ВИСТУПИ І ПОВНІ ЗАЛИ — НАЙБІЛЬШИЙ КОМПЛІМЕНТ І РАДІСТЬ
- Розкажіть про назву гурту. Чому “KAZKA”?
Олександра: – Назва прийшла дуже швидко. “KAZKA” – це і милозвучність, і українське слово. І те, що ми даруємо людям казку. І те, що наша країна є дійсно казковою. І те, що уособлює нас трьох. Такі люди як ми, які не стандарт, не завжди стають відомими. Для нас самих усе, що відбувається, – як казка.
Ми втрьох усі дуже різні й із нами трапилася “KAZKA”.
- У чому секрет успіху гурту “KAZKA”? Як народжуються хіти?
Олександра: Майже всі 7 пісень із нашого альбому написав наш автор Седрик (Сергій Локшин – ред.). Раніше, до нашого альбому він ніколи не писав українською мовою. В нас із ним взаємна любов, робоча і творча. Він дуже надихається нами, а ми ним. Розумієте, ми відчуваємо одне одного.
Якось ми випадково зустрілися в Єгипті. У нас був там концерт, а він поїхав туди писати для нас і не знав, що ми там будемо. Він каже: я приїхав, закрив двері, сів писати вам пісні й тут відкриваю двері – грає “Плакала”. Потім йому прийшло оповіщення, що “KAZKA” виступає в Єгипті, а потім я йому написала, і він прийшов до нас на концерт.
Микита: – Нема від нас порятунку.
- Коли кожен із вас прокинувся знаменитим?
Олександра: – Для нас, звісно, приємні всі ці знаки уваги. Це означає, що ми не даремно працюємо. Але більше радує те, що до нас приходять люди, які люблять нашу музику. Без людей, які оцінювали б нашу творчість, не було б сенсу щось робити. Тому саме живі виступи, повні зали вчора й сьогодні – це величезний комплімент і радість для нас.
НАПОЛЕГЛИВІСТЬ І ВПЕВНЕНІСТЬ — І ВСІ ПЛЯШУТЬ ПІД НАШУ ДУДКУ
- Дмитре, ви сьогодні жартували, що тепер усі пляшуть під вашу дудку. Як ви зрозуміли, що стали відомим?
Дмитро: – Я сам із Чернівецької області, із села Іспас. Був такий момент, коли мені тато подзвонив і каже: були сільські збори і нам вручили грамоту, що ти там виступаєш, що популяризуєш наш край. І я такий – оце все, це вже вершина!
Я займався музикою з дитинства. Музична школа. Грав на весіллях, потім вступив у Києві в університет, тоді й почалися більш зосереджені заняття музикою. Але був час, коли я думав це залишити, бо, як у студента, у мене було погане фінансове становище. І було таке, що не знав, де себе реалізувати, бо в сучасному світі сопілка, ну, це несерйозно. Але наполегливість і впевненість – і ось усі пляшуть під нашу дудку.
Микита: – Такого моменту, щоб я прокинувся і зрозумів, що я став відомим, не було. Але з такого, що можна помітити – це те, що тобі всі родичі передають привіти, запитують, як у тебе справи. Тато завжди на телефоні сидить («секретар», – жартує Олександра; «так, секретар» – сміється Микита).
Я займався музикою, а взагалі я займався і зараз займаюся кіно – звукорежисер, маю власну студію.
ЄВРОТУР, ІМПРОВІЗАЦІЇ ТА НОВИЙ АЛЬБОМ
- У вас проходить євротур. Вчора ви були в Португалії, наступного дня – Нідерланди. Як вас приймали? Які емоції?
Олександра: – Євротур почався десь місяць тому. Молдова була першою. Потім була перерва – ми готувалися до Євробачення, лютий був стресовим місяцем. Я не дуже люблю ці всі телепередачі й завжди хвилююся, вони на мене впливають якось неправильно.
Я віддаюся на живих виступах. Ми не очікували, що вчора і сьогодні буде так багато людей.
У Португалію я закохалася. Мені вдалося приїхати на 3 дні раніше, я поїздила по країні, а потім приїхала на концерт. Мій друг був і сказав, що було дуже круто.
Гаага зустріла нас дощем, було трошки холодно, але це не означає, що не можна надихнутися на якусь пісню. Ми дуже втомлені, але коли стільки людей, втома дуже швидко зникає.
- Ви так завели публіку, що двоє дівчат дісталися сцени. Вони так майстерно рухалися, важко повірити, що це дівчата з натовпу.
Олександра: – Вони танцювали під пісню “Свята” і так вправно, що на наступну пісню я їх витягла на сцену. Я б не сказала, що в мене є колосальний досвід виступів, я ще вчуся. Ми рік виступаємо – і вже є великий прогрес. Виступати і заводити натовп – це важка праця, ти не просто приходиш і співаєш. Я імпровізую на сцені й час від часу відбувається щось таке.
- Ви заспівали пісню Кузьми та Ірини Білик “Мовчати”. Що для вас вона означає?
Олександра: – Передусім, це пісня з неймовірно глибоким текстом – і вона входить до нашого альбому. Всі пісні у нас – про щось, зі смислом. І саме ця пісня робить наш альбом повноцінною книгою.
- Розкажіть про творчі плани на 2019 рік?
Олександра: – Наш тур триватиме до середини літа й одночасно ми пишемо вже другий альбом. У 2019 році він вийде. Чекайте нові пісні, більшість із них будуть веселими і танцювальними.
Ірина Драбок, Гаага
Фото: KAZKA фейсбук
Організаторами концертів в Лісабоні і Гаазі виступила українська діаспора - фундація «українці в Нідерландах»( проект ArtMore) і платформа «Вечірка»( Лісабон)