Максим Карпаш – доктор технічних наук, проректор із міжнародних зв’язків та стратегічного розвитку Університету Короля Данила. Брав участь у роботі кількох експертних груп, які працювали над пропозиціями відбудови України. «Укрінформ» поцікавився у професора Карпаша, якою може бути наступна зима для українців, чи можливий повний блекаут у країні, де працюють чотири атомні електростанції. 

МИ КЕРУВАЛИСЯ ТИМ, ЩО ГАЗ БУВ ЗАВЖДИ 

- Пане професоре, в одному з інтерв’ю ви зізналися, що разом із американськими науковцями плануєте спільний проєкт з моделювання різних сценаріїв для української енергетики. То що нас може очікувати взимку? Найгірший сценарій, сподіваюсь, ми вже пережили? 

- Ми ще не бачили найгіршого. Лише днями Україна відібрала максимум  аварійного імпорту електричної енергії. А нині – літо. За статистикою, у липні майже 47% електроенергії ми отримали з відновлюваних джерел енергії – сонця, вітру, біомаси. Це круто. Але взимку сонячної енергії стільки не буде. Уряд розраховує на газ. Європейські трейдери вже кілька років закачують його нам у режимі митного складу, але якщо газ не український, то ми не зможемо ним скористатися. 

- Чи може Росія вдарити по газовій інфраструктурі України, беручи до уваги те, що вона задіяна для транзиту газу до Угорщини? 

- Газопроводом «Уренгой–Помари–Ужгород» прокачують за день до 40 млн куб. м газу для Словаччини, Угорщини і трохи для Австрії. Очевидно, цим транзитом окупанти можуть просто знехтувати. Австрія, раптом що, точно виживе. Потреби Угорщини, яка споживає небагато газу, можуть покрити країни ЄС. Тобто не слід забувати, що ворог може нанести удари ще й по газовій інфраструктурі. Досі ми керувалися тим, що газ у нас був завжди. Чи буде так надалі – питання відкрите. 

- У «Нафтогазі» заявили про плани збільшити видобуток українського газу цього року. Українцям його вистачить?

- Про це складно говорити, бо в нас немає інформації про споживання газу  за минулий рік. У 2021-му газу власного видобутку, а це близько 20 млрд м куб.,  нам повністю вистачало для житлово-комунального сектора і домогосподарств. Для індустрії ми вимушені були імпортувати 8 млрд м куб. газу. Це багато. Наразі частина індустріального виробництва – на тимчасово окупованій території, частина – зруйнована. Теоретично українського газу нам вистачить, але не беручи до уваги потреб промисловості. Також слід враховувати ситуацію із газовидобуванням на Харківщині та Сумщині, де добували багато газу, але є руйнування на підприємствах.

У нас так збудована газотранспортна система, що ми відбирали у східному та південному регіонах газ, який ішов транзитом. А газові сховища розташовані переважно на Заході країни. Тому реверс газу вимагатиме технічних рішень за умови, що не буде ударів. Бо удар по наземній інфраструктурі може спричинити утворення газового мішка, до якого важко доступитись. Тобто використати газ буде неможливо. Удар по підземному газосховищу ні до чого не призведе.

Нам потрібно економити, щоб обходитися власним газом. У 2010 році українці споживали до 50 млрд куб. м газу, а тепер – близько 28 млрд куб м. Ми скоротили споживання на 22 млрд м куб., і резерви скорочення у нас ще величезні. За нормального відкриття ринку газу, а ми вже були на його межі в 2019 році, до нас прийшли б інвестори, які розробляли газов іродовища. 

- Пам’ятаю, на Прикарпатті довго дискутували щодо видобутку  сланцевого газу іноземними інвесторами. Чому всі проєкти згорнули? 

- Сланцевий газ – такий самий, як природний, але не з родовища, а з геологічного утворення. У нас розглядали Олеську і Юзівську площі для видобутку сланцевого газу. Чому пішли інвестори, які мали намір працювати в Україні щонайменше чверть століття? Найперше, через війну, яка почалась у 2014 році. Припускаю, вони також не побачили великого потенціалу для експорту. Простіше кажучи, у нас – не Колорадо і не Мексиканська затока. Нам порадили запрошувати дрібні компанії, які мають горизонт планування не на десятиліття, а на роки. Але тут постає питання ринку газу. Газових покладів у нас дуже багато. Наприклад, 40% площі Івано-Франківщини ліцензовані на видобуток газу, а здійснюється він лише на 5%. Тобто люди отримали ліцензії, але не використовують їх. Ці ліцензії видають на 30–40 років, їх потрібно анулювати і виставити на продаж. Тоді, можливо, хтось прийде, почне видобувати газ, і в нас з’явиться шанс стати енергонезалежними. 

- Власники ліцензій чекають на зміни в регуляторній політиці? 

- Думаю, у багатьох випадках люди розуміють, що на ділянках є поклади, і планують задорого продати свої ліцензії. 

ВІДНОВЛЮВАЛЬНА ЕНЕРГЕТИКА ПАДАТИМЕ В ЦІНІ 

- На тлі розмов про вибух на ЗАЕС ви радили людям «покласти хліб у морозилку, а вино – у холодильник». Тобто ви були з-поміж тих, хто радив не хвилюватися. Нині так само варто зберігати хліб, вино і спокій? 

- ЗАЕС не може вибухнути. І неважливо, вона в режимі «холодного зупину» чи «гарячого зупину». Того, що було у Чорнобилі, не буде. Навіть якби станція працювала, це все одно не можливо, там інший принцип роботи. Це як паровий двигун і двигун внутрішнього згорання. Коли вибухав паровий двигун, це призводило до страшних жертв і трагедій. У час парових двигунів люди думали, що чим більше підкинути вугілля, тим швидше двигун буде крутитись. Але він перегрівався і вибухав. Принцип двигуна внутрішнього згорання інший. Скільки не тисни на той важіль, двигун не вибухне, а просто вийде з ладу. Найгірше в цій ситуації, що ЗАЕС не під контролем України. Вона – найбільша в Україні і найсучасніша станція. Її потужність – 6 тисяч МВт. Це дуже багато. До прикладу, Каховська ГЕС давала близько 350 МВт. Водночас, зізнаюсь, я є противником атомної енергії. І у світі її виробництво знижують. 

- Але ж ця електроенергія є найдешевшою. 

- Це нам так сказали. Насправді вона дешева в моменті. Як це розуміти? Якщо мегавати годин, вироблені на атомці, порівняти з виробленими за той самий час на інших станціях мегаватами, то вона справді буде найдешевшою. Але треба дивитися на капітальні видатки атомних станцій. Йдеться про будівництво, налагодження процесів, підтримку в належному стані. Ми лише тепер можемо підключатися до закордонних тепловидільних елементів, хоча це теж не дешево. А раніше повністю залежали від «Росатома». А додайте ще до цих видатків виведення з експлуатації, рекультивацію земель, усі ризики в контрактах – на постачання тієї ж енергії, безпеку проживання біля АЕС тощо. Я не вважаю, що це дешево. А ось відновлювальна енергетика, на противагу атомній, падатиме у ціні щороку. Навіть щомісяця. Зрештою, у світі лише 4% енергії виробляється з атомної, її вартість завжди зростатиме. 

- А в Україні скільки енергії виробляють атомні електростанції? 

- У добрі роки було до 45%. От у липні атомка дала 23,46% енергії, тобто четвертину. Причина – немає Запорізької АЕС і сприятливі умови для генерації від сонця та вітру. 

- Чи можливий в Україні повний блекаут, зважаючи на те, що, окрім ЗАЕС, у нас є ще три атомні електростанції? 

- На 100% можливий. У нас енергетична система об’єднана, і в цьому – її сила. Це – як рука, у неї багато судин. І якщо одну з них обрізати, пальці відчуватимуть тепло і холод. Однак розрив у багатьох місцях автоматично відчується всюди. У нас, по суті, були технічні блекаути. Просто цими відключеннями електроенергії вдалося врятувати систему, щоб вона не перейшла в режим автоматичного відключення. Є думка, що коли в нас станеться повний неконтрольований блекаут, ми зможемо вмикати систему до 5–6 днів. Це буде складний і довгий процес. Якщо сонячна генерація опиниться на нулі, як у нас буває в грудні чи січні, буде ще складніше. 

СЛІД ВІДМОВИТИСЯ ВІД ВИКОПНОГО ПАЛИВА 

- До повномасштабної війни у структурі енергобалансу України відновлювальна енергетика сягала 10 %. Це багато чи мало, якщо порівняти з європейськими країнами? 

- Це дуже мало. Але набагато більше, ніж у Росії, адже їхню частку не роздивитися під мікроскопом. У нас почався стрімкий ріст із 2015 року, коли ухвалили відповідне законодавство. Зелений тариф тоді реально стимулював займатися відновлювальною енергетикою, і цим шансом наші підприємства належно скористалися. У відновлювальній енергетиці був вибуховий ріст. Маю на увазі вітер, сонце і біомасу, без гідроенергетики. 

- Але були закиди, що сонячними панелями накривають родючі землі. 

- Це просто дурість. Кожна територіальна громада, яка дає дозвіл на розміщення об’єктів відновлювальної енергетики, завжди оцінює ділянку. Подивіться по Франківську. Ми віддали не сільськогосподарські землі, а промзону, бо там – добра інфраструктура: підведення до мереж, є споживачі. Це недалеко від населених пунктів, де можна отримати дозвіл на генерацію. Але забрати електроенергію непросто. Тут регулятор спільно з «Укренерго» та регіональними електричними мережами мали б добре думати, особливо після ударів. Видавати дозволи на встановлення цих станцій слід там, де є потреба, де є прогноз, високий пік споживання електроенергії. А як було до війни? У віддалених районах люди побудували величезні сонячні станції з десятками мегават, а «Укренерго» їх не брав. Наприклад, ти можеш вкинути в електромережу 30 МВт енергії, а регулятор каже: «Вибачте, але я можу взяти лише 5МВт». Це означає, що твоя інвестиційна історія погіршується. Адже важко перекинути невелику кількість електроенергії, наприклад, з Івано-Франківської до Миколаївської області. Очевидно, ця політика має стати мудрішою.

У травні в Україні дозволили виходити на ринок електроенергії з малими обсягами. Що це означає? Якщо я маю вдома сонячну електростанцію, то можу виходити з нею на ринок без посередника у вигляді районних електромереж. Це дуже хороший стимул. Але мають бути наступні кроки, коли ми дозволимо кожному ставити вдома сонячну панель і працювати за взаємозаліком. Тобто мене вдома немає, але я скидаю в систему електроенергію і мені за лічильником її мінусують. Це потрібно, щоб наша енергосистема стала стійкішою, коли кожен розуміє, що може забезпечити електроенергією себе і свого сусіда. У нас поки що так не працює. Така система наразі не діє навіть у житлових мікрорайонах чи в багатоквартирних будинках. 

- Ми поки що не говоримо і про заборону будівництва житла без сонячних електростанцій на даху. А такі обмеження вже запроваджують у США. 

- Європа теж хоче, щоб усі дахи були покриті сонячними панелями. Це амбітна мета, її починають реалізовувати. До прикладу, нове житло в Німеччині має бути частково забезпечене відновлювальними джерелами енергії. У деяких країнах таку ініціативу субсидують. Головний тренд у Європі – відмовитися від будь-якого палива і перейти на електрику. 

- В Україні під час війни варто думати про подібні проєкти?

- Звісно. Ми засиділись у викопному паливі. Лише й чути про запаси вугілля. А ось стратегічного запасу нафти, нафтопродуктів не маємо. Розумію, що окупанти можуть по них вдарити, але й до війни таких ідей не було. Враховуючи питання безпеки, сьогодні актуально використовувати акумуляторні батареї. Це автоматично означатиме, що нам треба відмовитися від викопних видів палива. Бо якщо зберігати електроенергію, то не для дизель-генераторів, а для сучасної та більш ефективної техніки – опалювальної, рухомої та іншої. Та й удар ракетами по акумуляторній батареї не такий страшний, як по резервуарах із паливом. 

- Ви взяли участь у конференції щодо відновлення України, яка відбулась у швейцарському місті Лугано. Які пропозиції експертів були найцікавішими? 

- Ми зрозуміли, що нам слід створювати тіньову децентралізовану систему енергетики, щоб мати можливість від’єднувати від загальної бодай регіони чи мікрорайони в областях. 

- Технічно це складно зробити? 

- Дуже. Знову-таки, у нас діє концепція об’єднаної енергетичної системи. Коли вона стане іншою, з’являться кілька таких систем і треба буде надбудовувати щось нове, щоби координувати перетоки між ними. Це можливо, але це з категорії «складно-складно». Ось, наприклад, на півдні в березні-квітні багато підприємств умикають насоси, адже починається посівна і потрібно більше води. На заході в цей час найбільшу генерацію можна взяти з річок, тож енергію треба було б перекидати. Викликів багато, а після війни їх буде ще більше. Тут цікавою мала б стати модель США, де є загальна мережа, і є макрорегіони – своєрідні енергетичні острови. 

- А які пропозиції для відновлення України сподобалися не всім і чому? 

- Приміром, перевести теплові електростанції з вугілля на RDF-сміття. Це – усі відходи, окрім біологічних, також будівельне сміття і пластик. Здебільшого йдеться про тканини, пакування. Та RDF-сміття у нас немає в принципі, а в Європі на нього полюють. Тобто ми приходимо на розігрітий ринок, високі ціни і великий попит. І для виробництва цих палет знову стаємо залежними. 

ГОТУВАТИСЯ ДО ЗИМИ З ДУМКОЮ ПРО ЗАОЩАДЖЕННЯ ЕНЕРГОРЕСУРСІВ 

- А якщо говорити про звичайного українця, як йому готуватися до зими? 

- З думкою про економію. Коли у нас грянула криза, а це останні квартали 2021 і 2022 років, я відслідковував статистику споживання електроенергії в Івано-Франківській області на підприємствах, у районах, вузлах. І майже ніде не побачив скорочення споживання, а в деяких секторах воно навіть зросло. Приміром, у медичній сфері: лікарні наростили споживання електроенергії в рази. Вони пояснюють це тим, що в них нова техніка.

Однак нам усім треба економити і сприймати це як прямий внесок у допомогу армії. Бо всі тарифи в нас – субсидовані. До гривні, яку платимо ми, держава додає ще дві чи три гривні. Зекономив гривню – держава зберегла дві. А враховуючи те, що у нас більша половина бюджету йде на оборону, економія енергоресурсів означає, що людина ніби задонатила на армію. Ось так сьогодні треба думати. 

Ірина Дружук