Коли буде мир? Коли останній російський солдат і танк вийдуть із Донбасу й Криму

Коли буде мир? Коли останній російський солдат і танк вийдуть із Донбасу й Криму

Блоги
Укрінформ
На запитання «Ви згодні на мир через капітуляцію?» – жодної ствердної відповіді

Пирятин–Лубни–Решетилівка–Полтава. Дуже різні аудиторії. Різний емоційний градус дискусії. Чи є критика влади? Звичайно, й ми з Вадимом Свириденком точно не в рожевих окулярах дивимося на світ. Але – в усіх аудиторіях є й чітке розуміння, що таке так звана опозиція, яка 5 років критикувала, говорила, замість у найстрашніші часи підставити плече Україні й разом працювати на країну, а не проти.

Ми дискутували про економіку, тарифи, борги, які має сплачувати держава за бездумні розтринькані запозичення попередніх урядів, кадрову політику, мінські угоди, звільнення Донбасу, монетизацію субсидій, зарплати і пенсії, відновлену армію, безвіз і угоду про асоціацію, чи можна відродити село без ринку землі, про підтримку ІТ-сектора, й головне – про мир.

«То коли ж буде мир?» – обов‘язково запитував хтось із зали. Літня пані Люба в Лубнах кричала це з першого ряду кінотеатру, пан Микола питав про це в Пирятині, й чудові інтелігентні викладачі аграрного ліцею в Решетилівці, які зі сльозами розповіли про своїх загиблих на війні випускників. 

«Україна не веде війну. Жодного українського солдата немає в Ростові чи Ставрополі. Мир буде тоді, коли останній російський солдат і танк вийдуть із Донбасу й Криму» – така моя відповідь. Й як би ми не сперечалися з усіх інших тем, я звертаюся до цих різних аудиторій з одним запитанням: «Ви згодні на мир через капітуляцію?»

«Ні!!!!!» – лунає з залу, і жодної піднятої руки. Й так українці все більше усвідомлюють, що 31 березня ми обиратимемо не просто Президента, а Верховного Головнокомандуючого і головного дипломата країни. 

Тому я в команді Порошенка, нам є про що звітувати, ми готові чесно говорити й про помилки і виправляти їх. Й ми – єдина команда, якій є про що звітувати. Яка також визнає певні помилки й має мужність вибачитися. Це також майже нереально для української політики. 

А ще – в Решетилівському аграрному ліцеї ми говоримо про необхідність негайно приділити особливу увагу підтримці ПТУ і навчання робочих професій. Бо втратимо цілий освітній напрямок й самі робочі професії. Це тепер моє домашнє завдання – планую обговорити з профільним міністром і комітетом, як нам підтримати профтехучилища на рівні уряду й парламенту.

А в Полтаві мене запросили на сторіччя, яке святкуватиме в 2020 році українська медична стоматологічна Академія! Обов‘язково приїду – з подарунками, українською бібліотекою і київським тортом. 

Й особливі враження – від Полтавської обласної клінічної лікарні ім. Скліфосовського, ми відвідали нововідремонтоване відділення нейрохірургії. Кардіохірурги з неприхованою гордістю розповідали, що вдвічі збільшили кількість операцій, в тому числі завдяки реформі закупівель ліків. Реформа медицини починає працювати, її вже відчули лікарі первинної ланки (сімейна медицина), й зараз дуже важливо – підняти зарплати лікарям другої-третьої ланки, профільним спеціалістам, еліті нашої медицини. 

Й у всіх аудиторіях у кінці зустрічі звучало: «Володимирівно, ви там того, построже з ними!»

Де – там?» – сміюся. 

«Та, і в Мінську, і в парламенті!» – відповідають. Отакі вони, полтавчани, пирятинці, жителі Лубен і Решетилівки. Мають бути порядок, дисципліна, перемога і Україна, отак! 

Р.S. Увечері ми замовили в ресторані полтавських галушок, хоч це страшно врєдно і київські фіфи таке о восьмій вечора не їдять. А ми їли. Я все обіцяла приїхати в Полтаву до звільненого політв‘язня Кремля Юрія Солошенка, й так соромно, що не встигла... Пане Юрію, дорогий, ви були абсолютно праві: полтавські галушки – бомбезні.

Ірина Геращенко
(Більше фото з цієї теми)
FB

 

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-