Барельєф Дмитру Донцову. Вивчаємо, відкриваємо, розуміємо й поширюємо
Барельєф Дмитру Донцову відкривався через два дні після урочистого відкриття меморіальної дошки Симону Петлюрі, про що Укрінформ писав напередодні. Й майже одночасно зі знесенням пам’ятника Олександру Суворову, за демонтаж якого Укрінформ боровся і детально писав тут.
Укрінформ завжди пишався тим, що біля його витоків стояв Дмитро Донцов. Про це йшлося й на сторічному ювілеї агентства, і в книзі, виданій до 100-річчя Укрінформу. Наважимося сказати, що його дух – у діяльності та поглядах державного агентства. Напередодні у соцмережах наші читачі виставляли анонси до відкриття дошки, наголошуючи, що барельєф буде встановлено на споруді агентства, чий журналіст – Роман Сущенко – перебуває у московському полоні. (До речі, ще коли з’явилася інформація про те, що буде встановлено дошку Донцову, то вже почали сичати російські медіа, і, спираючись на кишенькові центри, оббріхувати Донцова, на що ми відгукнулися отут.
Щодо відкриття: все пройшло і патріотично, й душевно.
Тарас Компаніченко співав чудесних пісень, демонструвалися унікальні фото Донцова з архіву Київського жандармського управління, коли його заарештували. Прозвучав вірш Олени Теліги, націоналістки, росіянки зі священичого роду, яка присвятила йому чудову поезію. А взагалі це була тепла розмова про Донцова, яку ми вирішили передати в цитатах наших гостей. Просто, щоб ще раз нагадати про нього.
ХТО ОСОБИСТО ДЛЯ ВАС ДОНЦОВ?
Генеральний директор агентства Олександр Харченко:
- Нинішній Укрінформ – історичний спадкоємець Українського телеграфного агентства, засновником якого був Донцов. Ця фантастична людина має безліч іпостасей: мислитель, філософ, історик, публіцист. Та він був керівником першого інформаційного державного агентства за часів гетьмана Скоропадського. При гетьмані Скоропадському були створено Українське Телеграфне агентство (при міністерстві внутрішніх справ) та Бюро української преси (при міністерстві закордонних справ). І очолив обидві ці структури Дмитро Донцов.
У той час виходило десь сім десятків російськомовних газет і не було єдиного координуючого центру. Й роль і заслуга Донцова – насамперед у тому, що в цей надзвичайно важкий час він створив дієздатну команду. Агентство створило свою кореспондентську сітку по Україні, Австрії, Німеччині. Всі матеріали виходили українською мовою, що викликало роздратування у багатьох видавців російських газет. Але Донцов твердо вів свою політику. І він заклав підвалини чесного агентства, яке було об’єктивним, оперативним і незалежним. За часів окупаційної влади австро-угорці, німці вважали, що агентство має поширювати виключно позитивну інформацію про їхню діяльність, але Донцов просто викидав багато текстів у кошик. Вони скаржилися гетьману, але результату це не мало. Окупанти тодішні вважали Крим незалежною територією і всіляко це підкреслювали. Донцов був іншої думки і проводив через всю аналітику агентства думку, що Крим – це Україна. Відтоді агентство пройшло багато трансформацій, багато що змінювалося. Але ми горді тим, що першим керівником агентства був Дмитро Донцов. Він заклав ті підвалини, які дають нам можливість тримати марку сьогодні.
Сергій Квіт, науковець, екс-міністр освіти, дослідник Дмитра Донцова:
- Особлива роль Донцова – у тому, що він сформував цілі покоління борців за Україну. Починаючи від Шухевича, Стецька, Бандери – це все була генерація, яка виховувалася на його творах. Вони були студентами, а потім дорослішали, очолювали боротьбу.
Донцов розумів, що Україна не має держави, але вона має спиратися на людей, які бачать цю державу в ідеалі й вірять настільки, що готові за неї боротися. В архіві Донцова були книжки німецькою, іспанською, англійською. Й коли він читав ту чи іншу книжку, то на полях робив замітки тією мовою, якою читав. Потім ця бібліотека зникла. Донцов – дуже глибока людина. Його антиімперська спрямованість проходить через творчість усього його життя. Що дуже актуально нині, враховуючи гібридну війну Росії. Він вчився у Царському селі в ліцеї, потім у Санкт-Петербурзі в університеті. Потім у Відні. Як казав Маланюк, ми не знаємо, як склалася б історія України 20 століття, якби до Львова не потрапив цей чорнявий студент із Таврії.
Андрій Іллєнко, народний депутат України:
- Донцов – людина блискучої біографії, інтелектуал європейського рівня, який чітко в творах указував на основного ворога – Московію та внутрішніх демонів, долаючи яких, нам треба ставати великими й успішними.
Його роль величезна у формуванні ОУН, української нації. На його книжках виховувалися цілі покоління націоналістів. Такі потужні постаті, як Дмитро Донцов, формують культуру. Він був не тільки теоретиком, він був практиком. Він намагався формувати українську інформаційну політику – і добре, що тут, на цьому агентстві встановлюється йому меморіальну дошка.
ЩО ВІН ЗРОБИВ УНІКАЛЬНОГО?
Віктор Рог, головний редактор тижневика «Шлях Перемоги»:
- Донцов зробив більше, ніж могла б зробити когорта з кількох поколінь. Він вивів українську ідею з хаосу, у якому вона могла просто потонути на той час. Бо тоді існувала тисяча дрібних анемічних ідейок замість одної-єдиної об’єднуючої яскравої ідеї. Ідея в тому, щоб українці «мали власнонацтва на своїй землі». Йти до цього слід не шляхом компромісів, торгів, угодовства, напівкроків, – а лише безкомпромісна боротьба. Хто її має очолювати? На думку Донцова, очолювати боротьбу має українська еліта, яка наділена трьома якостями: мудрість, шляхетність, мужність. Кого ця еліта має мобілізувати? Напівхохлів, напівмалоросів, напівсоціалістів, напівмонархістів. Чи це має бути нова когорта людей із психікою борця, психікою носія свободи? Донцов також відповідав на запитання – з ким чи проти кого має бути українська ідея? Донцов писав: ніколи з Росією, і завжди проти неї. Дмитро Донцов і в політичних, і в літературознавчих, і в ідеологічних своїх виданнях завжди культивував ці основні ідеї. Мені трапилася його книжка «Націоналізм», яка справила неабияке враження й на покоління 90-х. Вона допомогла нам зрозуміти таку засадничу річ. Україна потребує боротьби, й місія молодих українських націоналістів – цю боротьбу завершити.
Юрій Сиротюк, голова фракції «Свободи» в КМДА:
- Дмитро Донцов жив у той час, коли Україна зазнала поразок і втратила незалежність. І він знайшов такі слова до кількох поколінь, які збудили і підтримували їхнє бажання відродити державність. Від початку Української революції, ще сто років тому він створив агенцію та захищався у цій світоглядній інформаційній війні, яку вели більшовики проти України. Він створив ідеологію та написав книжку «Націоналізм», яка виховала людей «донцовського» типу – мужніх, шляхетних, яких не можна було ані злякати, ані купити, які до кінця боролися за Україну. Ми сьогодні потребуємо людей такого ж донцовського типу для продовження боротьби за Україну. І тому меморіальні дошки – то найменше, що ми маємо зробити, найкраща данина йому – боротьба за Україну.
ЩО ІЗ ДОРОБКУ ДОНЦОВА ВИ ПОРАДИТЕ ЧИТАТИ НАСАМПЕРЕД?
Сергій Квіт:
- Мені в радянський час трапилася його книга «Московська отрута». Всім іншим я б радив починати з книги «Київ. Рік 1918». Це його щоденники, що були видані 1954 року, а видавництво «Темпора» перевидало. Крокуючи вулицями Києва, Донцов з гумором описує місто. Наприклад там є такий діалог із Мануїльським.
«Донцов, ви ж розумна людина, чому ви досі не більшовик?» – запитує Мануїльський. «Мануїльський, саме тому, що я розумна людина, тому я ніколи не буду більшовиком», – відповів той. Я новачкам раджу починати з цієї книжки.
Тарас Компанійченко, бандурист:
- Я дуже щасливий, що в Києві відкрили пам’ятну дошку Дмитру Донцову. Цьому передували зусилля впродовж років, щоб Києву повернути Симона Петлюру та Дмитра Донцова. Й Київ чекає на великі монументи цим діячам, не тільки пам’ятну дошку. Цілі покоління виховалися на «Духу нашої давнини». Саме ця книга стала підвалиною для багатьох неофітів, для тих, хто шукав лицарськості, хто шукав коло для належного спілкування та незмінних ідеалів для українських борців за свободу і справжню Україну. І для мене спочатку були «Дух нашої давнини», «Московська отрута», «Націоналізм», «Христом та мечем». Донцов вражає ерудицією, приголомшує й «добиває» фантастичною композиційністю своїх творів та належними висновками. Це величні історіософські твори. Ми щасливі, що зараз існують не лише окремі поціновувачі, а суспільство виросло. Що видано 10 томів.
Лана Самохвалова, Київ
