На Вінниччині відносно тихо: ворожі ракети та безпілотники летять і сюди, та все ж від зони бойових дій далеченько. Утім область за півтора року великої війни пройшла трансформацію з абсолютно мирної території на зону тилового та гуманітарного забезпечення країни. Довелося приймати вимушених переселенців, переорієнтовувати соціальну сферу та освіту і фактично перебудовувати медицину. А ще – годувати країну, компенсуючи врожаї, "не добрані" через тимчасову окупацію і бойові дії на півдні та сході країни.

Начальник Вінницької ОВА Сергій Борзов каже, що нові виклики війна підкидає щоденно, доводиться долати нові й нові проблеми. Про ситуацію в області очільник регіону розповів кореспондентові Укрінформу.

МИ ТИЛ, ТА ПИЛЬНОСТІ ВТРАЧАТИ НЕ ПОВИННІ

- Давайте почнемо ось із чого: Вінниччину наразі можна вважати глибоким тилом?

- Тилом – так, глибоким – навряд чи. У нас немає безпосередньо бойових дій. Але при нинішніх воєнних технологіях – навіть пів тисячі чи тисяча кілометрів для ворога не відстань. Ми, звісно, зараз краще захищені протиповітряною обороною, але ж долітає і до нас. Згадайте хоча б зимові блекаути, двадцятитисячний Ладижин, який пізньої осені залишився без тепла... Або дітей, які годинами сидять, а то і вчаться в укриттях.

До того ж не треба забувати, що у нас під боком Придністров'я. Зараз імовірність атаки російських сил з боку ПМР, де вони базуються, оцінюють як малоймовірну, але пильності втрачати не можна. Тому ми зовсім нещодавно проводили на базі Могилів-Подільського району тактично-спеціальні навчання територіальної оборони. Перевіряли рівень готовності та здатності штабу району ТрО до виконання завдань за призначенням, відпрацьовували взаємодію між складовими сил безпеки та сил оборони району. Для отримання необхідних знань і навичок такі навчання будуть проводитися в усіх районах області.

- І все ж із зони активних бойових дій з початку повномасштабного вторгнення люди їхали на Вінниччину.

- Так, і це закономірно. Для багатьох ми стали транзитною областю, тут вони перепочивали, оговтувалися і їхали далі – таких було більш ніж пів мільйона. А для понад 183 тисяч вимушених переселенців Вінниччина стала прихистком. Ті, хто втікали від війни, оселились у громадах області й намагаються інтегруватись у життя в нових умовах – знайти роботу, житло та простір для розвитку. Враховуючи міграцію, кількість ВПО на цей час становить приблизно 163 тис. осіб. Тож, без перебільшення, область уже півтора року живе як гуманітарний хаб.

Нам було б дуже важко впоратися з таким напливом людей самостійно. Дуже виручають міжнародні гуманітарні організації і благодійні фонди, з якими ми співпрацюємо. Загалом зараз уже можна сказати, що вдалося налагодити чітку систему взаємодії територіальних громад та обласного гуманітарного штабу, щоб вчасно на їхні запити доставляти безпосередньо в громади гуманітарні вантажі від ОВА.

- «Гуманітарка» – це, звісно, добре. Але для переселенців найпершим постає питання житла. В інших регіонах презентують досить амбітні проєкти будівництва житла для ВПО. На Вінниччині про такі поки що чути не довелося.

- Бо у кожній області специфіка своя. Ми аграрний регіон, з великою кількістю сільських поселень. Тому на Вінниччині найбільша кількість ВПО зосереджена у приватному секторі. Там проживає майже 160 тис. осіб, 97,8% від загальної кількості переселенців. У нас, звісно, є місця компактного поселення, маємо 21 такий об'єкт. Там проживають понад 3,5 тис. осіб, це лише 2,2% від загальної кількості.

Можу сказати, що вже завершується будівництво модульного містечка на території обласного пансіонату для осіб з інвалідністю. Там у 27 блоках зможуть розміститися 40 осіб з інвалідністю, які прибудуть з регіонів, де ведуться бойові дії. На облаштування майданчика виділили півтора мільйона гривень з обласного бюджету. А самі будинки надало Міністерство закордонних справ Чехії.

ВРОЖАЙ НЕ ЗАЛИШИТЬСЯ ПРОСТО НЕБА

- А що з релокованим бізнесом, як він інтегрувався в економіку області? І чи великий відсоток тих, хто повернувся додому?

- Дивіться, до Вінницької області з зони бойових дій релокувалися 353 суб’єкти господарювання. Це 221 ФОП та 132 юридичних особи. Це забезпечило створення в області 1749 робочих місць. Переїхали підприємства з Маріуполя, Києва, Харкова, Дніпра, Херсона, Чернігова, з інших міст. Кожне з них привозить щонайменше 30% своїх працівників. Це нові платники податків і плюс до галузевої диверсифікації економіки.

Що ж до тих, хто поїхав, – їх небагато, кілька десятків. Комусь не дозволяє повернутися безпекова ситуація, комусь – фінансові й організаційні можливості. А хтось уже «вріс» на новому місці й не бачить такої потреби.

- Вінниччина вже віджнивувала і зібрала непоганий врожай ранніх зернових і зернобобових.

- Так, у нас цього року площі під ранніми зерновими становлять більше 400 тис. га. Це на рівні минулого року. А ось врожай кращий – за рахунок вищої врожайності зібрали понад 2,3 млн тонн.

- А що далі? Адже виробництво зерна в Україні експортно орієнтоване. Куди тепер, після виходу росіян із зернової угоди, його подінуть вінницькі аграрії?

- Давайте по черзі. По-перше, потужність зернових складів в області становить чотири мільйони тонн. І це повністю задовольняє потреби для зберігання зернових та олійних культур, вироблених у цьому році. Крім того, для тимчасового зберігання зерна в сільськогосподарських підприємствах області є ще зерносклади місткістю понад 2 млн тонн. До того ж за підтримки наших іноземних партнерів деякі сільгосппідприємства почали отримувати мобільні зерносховища. Так що просто неба зібраний врожай не залишиться.

Що стосується збуту, то вінницькі аграрії вже мають досвід реалізації урожаю минулого року. Але реалії війни щодня вносять якісь корективи. Тому сьогодні доводиться шукати різні шляхи подальшого розвитку та можливості реалізації виробленої сільськогосподарської продукції. Зокрема, за рахунок розвитку тваринницької галузі, а також нарощення переробних потужностей та їх диверсифікації.

До того ж наш Президент днями повідомив, що Україна де-факто створила альтернативний коридор у Чорному морі для експорту зерна, однак він потребує посилення протиповітряного захисту.

Це що стосується зерновиробництва.

Але через війну відбулися зміни в аграрній політиці нашого регіону в цілому. Минулий рік для аграріїв був дещо збитковим. Це змусило змінити структуру посівів. Тому вінницькі фермери їх диверсифікували, додали до переліку вирощування овочеві культури. І навіть відновили вже забуте у нашій області баштанництво. Поки що про якісь гігантські обсяги не йдеться, тому що вирощування овочів вимагає й потужностей для їхнього зберігання. В нас їх поки що бракує, тому це справа не одного дня.

ПРАЦЮЄМО ДЛЯ ПІДТРИМКИ НАШИХ ЗАХИСНИКІВ І ЗАХИСНИЦЬ

- Давайте повернемося до питань воєнних. Сьогодні звучить чимало закидів на адресу місцевих владців, які посеред війни починають перекладати бруківку – замість допомагати коштами війську.

- Я б не сказав, що трати на «паркети-плитку-фонтани» замість акумуляції коштів на підтримку ЗСУ мають у нас масовий характер. По-перше, такі «обновки» не мають підтримки у громадах. У той же час громади не мають сидіти склавши руки. Першочергово потрібно спрямовувати ресурси на облаштування укриттів, на підтримку готовності безперебійного функціонування житлово-комунальної сфери в опалювальний період, роботи лікарень, закладів освіти.

По-друге, ми живемо й працюємо з більшою інтенсивністю вже півтора року цієї страшної війни, аби допомагати нашому війську. Регулярно доставляємо вантажі найнеобхідніших речей на передову для військовослужбовців 120-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ, військової частини Повітряних сил ЗСУ, для нацгвардійців 14 бригади «Червона калина», спецпідрозділу «KRAKEN», 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка, підтримуємо 35-ту ОБрМП, 95-ту ОДШБр та інші бойові підрозділи.

Ми постійно передаємо на передову автомобілі, в тому числі спеціалізовані, мікроавтобуси та необхідне обладнання для виконання завдань: радіостанції, квадрокоптери з дистанційним керуванням DJI Mavic, протишумові навушники та оргтехніку.

- Є ще один аспект допомоги військовим – турбота про тих, хто вже повернувся, до того ж після важких поранень.

- Почну з того, що в нас працює обласна Програма підтримки захисників і захисниць України та членів їх родин. До повномасштабного вторгнення в регіоні налічувалося близько 19 тис. учасників бойових дій. Зараз таких людей значно більше. Ми намагаємося робити усе можливе, щоб вони могли комфортно реінтегруватися у цивільне життя в громадах. Наша область – у четвірці пілотних регіонів, де втілюють проєкт із впровадження інституту помічника ветерана. Нещодавно за сприяння Міністерства у справах ветеранів України відкрили Центр ветеранського розвитку на базі Вінницького національного технічного університету. Безумовно, це професійна адаптація захисників та членів їхніх сімей за методом «рівний – рівному». Вже 20 майбутніх спеціалістів з ветеранського сервісу та супроводу розпочали у ньому навчання.

- А як справи з реабілітацією поранених військових? У значно меншій Івано-Франківській області створили вже більше 20 реабілітаційних центрів, на Вінниччині – лише чотирнадцять. Чому так?

- Це поки що 14, з них – чотири надкластерних і лише один кластерний. І ще 20 центрів первинної медико-санітарної допомоги надають первинну психологічну допомогу. Це ті заклади, які мають відповідні угоди з НСЗУ. А у співпраці з меценатами на базі обласного клінічного медичного реабілітаційного центру створений найпотужніший реабілітаційний центр RECOVERY.

Завдяки значній державній підтримці, на базі обласної психоневрологічної лікарні ім. акад. О.І. Ющенка створюємо Міжрегіональний Центр ментального здоров'я. Проводимо реконструкцію одного з відділень обласної клінічної лікарні ім. Пирогова, де буде створено потужний центр реабілітації.

Але проблема реабілітації стоїть дуже гостро і стосується не лише наших ветеранів та членів їхніх родин, а й людей з інвалідністю. Та й, власне, усіх, хто має будь-які гострі та хронічні захворювання. Тому тут має бути комплексний підхід.

Ми першими в країні розробили проєкт «Формування єдиної системи реабілітаційної допомоги», який я представив під час засідання Ради безбар'єрності за участі Першої леді Олени Зеленської. Основна мета цього проєкту – розбудувати систему надання реабілітаційної допомоги, яка б забезпечувала якісними послугами усіх, хто потребує, незалежно від того, проживають вони в обласному центрі чи у віддаленій громаді. До речі, за рішенням Прем’єр-міністра України Дениса Шмигаля його впроваджуватимуть у всіх областях.

Але для його реалізації потрібен час, гроші, воля громад і наявність фахових команд лікарів відповідної кваліфікації. На жаль, у Вінницькій області, як і в цілому по країні, не вистачає професійних кадрів, які знають специфіку такої роботи. Ми вже зараз працюємо з закладами, щоб готувати більше спеціалістів для формування мультидисциплінарних команд. Звичайно, це справа не з легких та потребує часу.

Безпосередньо зараз займаємося створенням реабілітаційних центрів на базі кластерних лікарень. Згідно з розрахунками МОЗ, сума для придбання необхідного обладнання для таких центрів – 20 млн грн. На рахунках кластерних лікарень є певні кошти НСЗУ, які можна спрямувати на розвиток реабілітації.

ЛИШЕ 3% ШКОЛЯРІВ НАВЧАТИМУТЬСЯ ДИСТАНЦІЙНО

- Є ще одна вразлива за умов війни галузь – це освіта. Днями стартує новий навчальний рік. Вінниччина до нього готова?

- Зараз уже завершуються роботи з підготовки до нового навчального року – ремонти приміщень, інфраструктурних мереж і опалення. Актуальним залишається облаштування укриттів. У Вінницькій області з 1 вересня планують розпочати роботу усі заклади загальної середньої освіти, яких налічується 621. У 603 облаштовані укриття, тому переважно діти навчатимуться в очному та змішаному форматі. Лише 3% – дистанційно.

Щодо дитячих садочків. Сьогодні працює в очному форматі 445 закладів, які мають укриття, це становить 80% відсотків від загальної кількості дошкільних закладів області.

Цього року держава виділила Вінниччині на облаштування укриттів у школах 30,8 млн грн. За співфінансування громад ці кошти спрямовуються на будівництво двох укриттів, капітальний ремонт п'яти та реставрацію одного. На всіх об’єктах тривають роботи.

Тому сподіваємося, що за відповідної безпекової ситуації більшість здобувачів освіти будуть навчатися в очному або змішаному форматі.

А дехто вже стартував. Наприклад, з 1 серпня розпочали навчальний процес Вінницький національний аграрний університет та п'ять коледжів, які є його структурними підрозділами.

- Чи вдалося в умовах війни зберегти мережу загальноосвітніх закладів, обійтися без оптимізації?

- Минулого навчального року в області функціонувало 637 закладів загальної середньої освіти. Нині їхня кількість зменшилася на 16 одиниць. Але це не означає, що школа обов’язково ліквідована. Дванадцять з них реорганізовані у філії опорного закладу. Тобто в селі залишається початкова та базова школа, а витрати на адміністративний апарат зменшуються.

Але все одно це болісний процес у громадах. Чинним законодавством питання повністю віднесене до повноважень органів місцевого самоврядування. Саме місцеві ради приймають рішення про приєднання, призупинення чи ліквідацію закладу.

Для тих дітей, які навчатимуться в наших школах, намагаємося створити нормальні умови попри війну. Буквально днями передали для 63 територіальних громад області 386 Wi-Fi роутерів. Ми їх отримали від Міжнародної благодійної організації «ФОНД СХІДНА ЄВРОПА» в рамках проєкту Мінцифри «Wi-Fi в укритті у школах» за сприяння Міністерства освіти і науки України. Це обладнання, яке забезпечить учням і вчителям доступ до мережі Інтернет безпосередньо в укриттях.

Загалом, наша область живе і працює разом зі всіма українцями на перемогу. Може, це трохи пафосно, але забезпечувати нормальну ситуацію в усіх сферах життя – це ще один із козирів, який ми вирвали з рук ворога. Росіяни намагаються дестабілізувати наше життя – ми зміцнюємо економіку, підтримуємо ЗСУ і наших людей, які постраждали від війни.

Антоніна Мніх
Фото – Олександра Лапіна