Віктор Микита, начальник Закарпатської ОВА
Щоб мінімізувати втрати від блокади кордонів, на Закарпатті треба відкрити три нових КПП
26.12.2023 11:00

За минулий рік на Закарпатті нарешті запустили виробництво технічної солі — тим самим край повернув собі славу соляного регіону, яка згасла після зупинки в 2010-х Солотвинського родовища. Також Закарпаття має амбіції стати логістичним центром країни у сфері експорту зерна завдяки будівництву сухого порту в Горонді. Разом із тим, нині регіон відчуває проблеми через блокаду кордонів, його час від часу «хитає» через «токсичні» історії з мобілізацією, а останні події з терактом в Керецьках змусили говорити про Закарпаття весь світ — і то зовсім не в плані розвитку.

Про найважливіші моменти з життя Закарпаття наприкінці другого року повномасштабної війни, як регіон справляється з викликами — в інтерв’ю Укрінформу з начальником Закарпатської ОВА Віктором Микитою.

ПІСЛЯ ТЕРАКТУ НА ЗАКАРПАТТІ МИ ПОСИЛИЛИ ЗАХОДИ БЕЗПЕКИ

- Як змінила Закарпаття трагедія в Керецьках? Що наразі відбувається в області? Як посилюють безпеку?

- Для Закарпаття та наших людей це — велика трагедія. У країні триває війна, яка так чи інакше впливає на свідомість людей. У когось зʼявляється можливість отримати боєприпаси, а з ними — й бажання їх застосувати. На жаль, через це гинуть випадкові люди, і це велика біда. Закарпаття — не унікальне в цьому, такі випадки трапляються в різних регіонах країни та за кордоном. Їх важко упередити, але робота триває. Ми живемо в правовій державі і рухаємося до ЄС. Тож забирати життя іншої людини, якщо ти не на війні — це, безперечно, злочин, з тією чи іншою кваліфікацією. І злочинець повинен нести відповідальність згідно із законом.

Звичайно, що після теракту на Закарпатті ми посилили заходи безпеки в регіоні. Це стосується, в першу чергу, навчальних закладів та збільшення обсягу сил і засобів, направлених на недопущення ввезення зброї та боєприпасів на територію області. Правоохоронці працюють ефективно.

- Яке ваше ставлення до ситуації, коли багато місцевих жителів підтримали підривника в соцмережах, формуючи з нього образ “народного месника” владі?

- Щодо реакції у соцмережах, то цим дуже ефективно скористався ворог, який розпалював ворожнечу та ненависть між людьми, намагаючись дестабілізувати ситуацію в регіоні. Був запущений фейк, що підозрюваний є ветераном війни і  «вісником справедливості». Але, як виявилося, підривник не має стосунку до ЗСУ та оформив опікунство над матірʼю, завдяки чому уникнув мобілізації. Після спростування зникли і коментарі, і більшість тих, хто їх поширював.

РОДОВИЩЕ ЩЕ НЕ ПРАЦЮЄ НА ПОВНУ

- Наприкінці листопада Закарпаття нарешті відправило першу технічну сіль із Буштинського родовища, яке почали розробляти після повномасштабного вторгнення. Що це означає для регіону та країни?

- Ситуація із закарпатською сіллю така: це підприємство почало розробляти родовище у 22-му році, після російського вторгнення. Робота запускалася дуже швидкими темпами і постійно виникали проблеми. Це питання і фахового рівня працівників, і георозвідки. Проблема полягала в тому, що на момент запуску розробки родовища не була належним чином проведена геодезія. Вони спочатку не планували бетонувати шахту, згодом, коли прохід почав засипатися, це необхідно було зробити. Тому наново копали, ставили металоконструкції, укріплювали тощо.

- Тобто виникла купа проблем у процесі через погану підготовку?

- Так, але коли вони вже дійшли до породи та впевнилися, що сіль є, почали посилювати вхід у шахту. Він проритий на довжину понад 200 метрів та має глибину 70 метрів. На ці укріплення пішло багато часу. Водночас, ми говорили, що потужності цієї шахти повинні забезпечувати усі потреби країни в технічній солі. А це — 400 тисяч тон на рік. Тепер уявіть собі, що ці 400 тисяч тон поїдуть з місця видобутку вантажними автомобілями...

- Це означає “кінець” нещодавно відремонтованій трасі Мукачево-Рогатин і також й без того “вбитій” Київ-Чоп?

- Очевидно. Для нас це — велика проблема, бо громада стільки не заробить грошей, скільки завдадуть шкоди інфраструктурі. Тому інвестор повинен був вирішувати також і ці питання. Ми провели кілька нарад із “Укрзалізницею” щодо прокладання окремої колії. Домовленості є, але це питання не закрите на сьогоднішній день, бо підприємство наразі використало всі інвестиції на будівництво тунелю та проходу в шахту. Там будують два тунелі, один —резервний, аби у разі пошкодження першого робота тривала через резервний та не зупинялося виробництво. Другий тунель наразі не добудований. Тому нині ми говоримо, що підприємство добралося до породи, почали відбирати технічну сіль.

Але поки що Буштинське родовище не має постійного видобутку в промислових масштабах. Власне, у випадку зі снігопадом на Одещині (перша видобута сіль з Буштинського родовища була передана на Одещину під час снігового фронту, який зупинив рух у цьому регіоні в кінці листопада, — авт.) ми передали туди наявну на складах кількість видобутої солі. Інвестор надав цю сіль безкоштовно, на Одещину поїхало 54 тони технічної закарпатської солі, з якої вийшло близько 150 тон суміші для посипання доріг.

РИНОК ДЛЯ ЗАКАРПАТСЬКОЇ СОЛІ Є

- Скільки ще потрібно часу для повного запуску виробництва солі на Закарпатті?

- Щоб налагодити інфраструктуру, провести дорозвідку родовища, доробити прохід, потрібен ще рік. Інвестор вклав уже порядка 170 мільйонів гривень у цей проєкт. Наразі вони добувають близько 45 тон технічної солі на добу. За необхідності, можуть збільшувати цифру до 200 тон, це виходить 600 тон суміші для посипання доріг. Якщо рахувати в обсягах країни, то цього вистачить Закарпаттю для себе і сусідів (суміжних із Закарпаттям регіонів). Але така кількість технічної солі не покриє усіх потреб країни.

- Наскільки взагалі на ринку чекають на закарпатську сіль? Адже ми пам'ятаємо історію з донбаським лобі, яке свого часу проштовхнуло “Артемсіль” як єдиний для країни центр видобутку, через що у 2010-х закарпатську сіль на Солотвинському родовищі просто перестали видобувати — після чергової аварії шахти не відновили, видобуток припинився, родовище вмерло.

- Своя сіль Україні потрібна, як і взагалі будь-які свої ресурси. Тим більше, вона потрібна регіону: це податки та робочі місця. Але законодавство нині не враховує захисту вітчизняного виробника. Може це й правильно, бо немає часу та ресурсів на довгострокові проєкти, нам потрібна сіль уже й сьогодні. Її поставляють із африканських країн, я так розумію, зерновим коридором на зворотньому шляху в порти Одеси. Вартість — 2,5 тисячі гривень за тону. До війни вартість технічної солі з “Артемсолі” складала 1,5 тисячі гривень. Коли в перший рік війни не було узагалі ніякої солі, ми завозили її з Польщі, її ціна сягала 7-9 тисяч гривень за тону. Вартість закарпатської солі з Буштинського родовища наразі становить 3 тисячі гривень. Але якість — на порядок вища за африканську: виробник проводив експертизи, вона чудово розчиняється. Тому закарпатську сіль купуватимуть. Плюс, якщо врахувати логістику, то сіль, яка поступає в порти, десь там на півдні країни й освоюватиметься, а ми своєю зможемо закривати потреби заходу та центру.

- Тобто ринок для закарпатської солі є?

- Так, ринок є. Він більш-менш справедливий. Перспективи у нас є, дай Боже, щоб були обсяги, щоб ми могли подавити імпортера та працювати.

ЗАКАРПАТТЯ ОМИНУЛИ ПРОТЕСТИ У ФОРМАТІ “ДРОНИ, А НЕ СТАДІОНИ”

- Як вкладається в цю іміджеву для Закарпаття соляну історію регіональна влада — допомагаєте розвивати родовище?

- Тут стратегія розділяється, адже ми повинні, перш за все, фінансувати ЗСУ. Хтось кричить: “Дрони! Давайте уже і сьогодні!” Власне, якщо ми дійсно ближчим часом виходимо на адмінкордони і для цього нині необхідно кинути все, щоб ми перемогли, то саме так і варто зробити — все на дрони. Але якщо ми розуміємо, що війна — надовго, то потрібно формувати економіку. І вкладати у виробництво. Тоді постійно матимемо гроші на дрони. Утім, більшість кричить: “Дрони, дрони!”. І це створює певне напруження в суспільстві, не дає органам місцевого самоврядування та регіональній владі на місцях закладати якісь кошти в довгострокові проєкти. А такі речі важливо сьогодні робити в країні.

Тут важко знайти правильне рішення: коли я на Закарпатті три тижні, мені хочеться якнайбільше допомагати інвесторам, щоб регіон економічно розвивався. Коли на тиждень їду на фронт і розмовляю з хлопцями, хочеться віддати їм усе, що у нас є. Ця можливість їздити дає можливість формувати пріоритети в області. Тому ми, як регіональна влада, передаємо все на ЗСУ, а з інвесторами працюємо, як “інвест-няні”: допомагаємо налагодити контакти, комунікацію з органами місцевого самоврядування, правоохоронними органами, вирішуємо питання реєстрації, юридичної підтримки, земельні питання тощо.

- Якщо вже зайшла мова про дрони. Закарпаття восени оминула хвиля протестів під гаслом “Спочатку дрони — потім стадіони”. У сусідів, наприклад, у Львові, вони проходили дуже активно. По інших регіонах теж прокотилася ціла хвиля, десь, як у Житомирі, поливали сходинки будівлі ОВА “кров’ю” червоною фарбою. На Закарпатті не було жодної такої акції. Це тому, що у нас все так добре з “дронами”?

- Так, протестів у нас дійсно не було. Чому? Не було підстав. Закарпаття від початку війни весь військовий ПДФО скеровувало на підтримку ЗСУ. Все йшло на оборонні речі. Коли виникало щось на кшталт тендеру на ремонт моста в Ужгороді на 30 мільйонів гривень, ми втручалися. І, як у випадку з мостом, цей тендер було скасовано. Ми уважно за цим слідкуємо. Я проводжу щотижня наради з керівниками управлінь і ми звертаємо увагу, щоб не оголошували мільйонні тендери.

ДОРОГА В ЧОРНІЙ ТИСІ — КРИТИЧНЕ ПИТАННЯ, МИ ЙОГО ВИРІШИМО

- Все ж Закарпаття втрапило в гучний тендерний скандал — це було влітку, коли йшлося про дорогу в Чорній Тисі за 600 мільйонів. Там насправді дійсно критична ситуація, бо в селі нема дороги, вона непроїзна. З іншого боку — дорогу ж можна було підлатати та не доводити до скандалу, через який згодом тендер був скасований. Яке рішення прийняте щодо дороги за 600 мільйонів в Чорній Тисі?

- Там справді дороги до села фактично не існує. З цього села є певна кількість чоловіків та жінок у ЗСУ, які боронять країну, і їхні діти не можуть дійти до школи без гумаків, а батьки — доїхати до лікарні. Щоб цю дорогу привести до ладу, потрібно передбачити проєкт і провести тендер. Це було зроблено. Так, можна було це фінансування роздробити, що дало б можливість заробити за різними шахрайськими схемами чиновникам та підрядникам. Аби цього не сталося, робився прозорий тендер на всю суму — зі страховими сумами у випадку інфляції.

- Ну, власне ця “страхова” сума в понад 280 мільйонів гривень якраз усіх і тригерила!

- Але навіть без неї: там тендер на 600 мільйонів, а у нас немає таких коштів! У нас весь бюджет дорожнього фонду в 2023 році становив 280 мільйонів гривень, це — на всю область. Постанова № 590 КМУ чітко регламентує використання коштів, і навіть якщо би той тендер пройшов і інвестор почав робити дорогу і виконав робіт на ті 600 мільйонів зі своїх власних обігових коштів, він би з бюджету їх отримав за третьою та четвертою чергою фінансування, можливо, колись у 2032 році. Якщо є бізнес, який готовий це зробити і побудувати — в мене таке бачення: ну, хай працюють!

- Очевидно, є такий бізнес, який готовий будувати в борг, адже ця дорога пов’язана із планованим курортом “Свидовець”.

- “Свидовець” планується, але ця дорога не має стосунку до нього.

- Ну як: вона ж веде до Свидовця!

- Ця дорога, доки побудується курорт, буде три рази вбита, тому підв'язувати її до курорту немає сенсу. Вантажні автомобілі, яким треба дорогу для будівництва курорту, в разі початку цих робіт можуть їздити і по підсипаній щебенем дорозі. Їм же не треба гладке покриття.

Тому цю дорогу використали політично. Вона, в першу чергу, була та є потрібною для населення. Наприклад, на неї можна було використати 10-12 мільйонів, щоб підлатати.

- Чому не вчинили саме так?

- Хотіли зробити капітальний ремонт. Але навіть якщо інвестор Свидовця каже: я зроблю цю дорогу — ну, хай робить.

- То що з дорогою? З огляду на те, що є дійсно критичний запит на її ремонт.

- Тендер на капітальний ремонт цієї дороги ми скасували. Питання щодо її ремонту, насправді, критичне. Тому ми будемо шукати варіанти, як цю ситуацію вирішити. Можливо за таким алгоритмом, що от, умовно, ми закупили тисячу дронів на кошти області та передали їх на фронт, тепер дозвольте нам зробити критичну дорогу в регіоні.

ПИТАННЯ ЕНЕРГОНЕЗАЛЕЖНОТІ РЕГІОНУ — НАДПРІОРИТЕТ

- Що наразі з іншим критичним для регіону питанням — щодо релокованого підприємства з виробництва турбін для вітряків та проєкту з побудови сотні вітряків у горах Закарпаття, який лобіює “Вінд технолоджі”? Яку позицію займає ОВА? З одного боку, неторкані гори — це стратегічний капітал Закарпаття, бо йдеться про екологію, з іншого — інвестор, який створює велике підприємство, а, отже, податки, робочі місця. Що обираєте між молотом та ковадлом?

- Наше завдання в цьому плані прослідкувати, аби не було порушень законодавства. Як я це бачу: про Закарпаття не можна сказати, що ми енергонезалежний регіон. Минулого року всі бачили: прилітає по сусідніх областях, і у нас блек-аут. Тому енергонезалежність — зараз надпріоритет! Мені важливо забезпечити людей світлом, і коли є такі проєкти та громада це підтримує, я вважаю, що воно має мати місце. Але, водночас, не має шкодити екології — от за цим повинні дивитися Міндовкілля та Держекоінспекція. Ми можемо тут знайти змову, корупцію, лобіювання — що завгодно, ми це завжди можемо знайти в будь-якому проєкті, але тоді розвитку в нас ніякого не буде. Тому і вітряки, і міні-ГЕС, і сонячні панелі Закарпаттю дуже потрібні. Ми навіть розробили програму під сонячні панелі: на кожній такій електростанції має бути міні-ферма з вівцями, які би випасали траву під батареями та її не треба було би косити.

Будуть екологічні втрати внаслідок встановлення вітряків — їх треба рахувати, відповідно, дивитися, чи їх можна компенсувати. І це не означає один раз заплатити штраф за приписом ДЕІ, а має бути план, як саме інвестор системно ці втрати компенсуватиме і чи зможе він їх узагалі компенсувати. Обов’язково від цього проєкту має наповнюватися бюджет громади інвестором. Я за цим слідкую.

ЧЕРЕЗ БЛОКАДУ КОРДОНУ ПІД ЗАГРОЗОЮ ВИРОБНИЦТВО НАЙБІЛЬШИХ ЗАВОДІВ ЗАКАРПАТТЯ

- Питання щодо сухого порту в Горонді: чи є сенс будувати його зараз, у часі постійних блокад кордону перевізниками сусідніх країн?

- Цей проєкт запропонувала італійська залізниця — державна компанія з приватними інвестиціями. Я зустрічався з їхніми представниками, ми обговорювали проєкт і вже підготували їм дорожню інфраструктуру під нього: в селі були погані автодороги, ми їх відремонтували. На сьогодні італійці тільки декларують наміри, ми, як регіональна влада, чітко показали, що зацікавлені в цьому проєкті. Розуміючи їхню риторику, я бачу, що вони зацікавлені також. Говорячи про економіку, ми бачимо проблеми. Є три напрямки до портів: Румунія-Констанца, транзитна Угорщина і Гданьськ, Гамбург або Копер, а також напрям, на який італійці хочуть це все перемкнути — Трієст. Італійці вірять, що зав'яжуть цей проєкт в Горонді саме на Трієсті та воно буде працювати, не дивлячись на блокаду кордону. Адже йде блокада саме автодорожніх шляхів, залізниця деякою мірою вирішує цю проблему. Але вона далеко не вирішує її в межах країни. Море перекрито, на повну порти не працюють. Наразі ми в західних областях, де є кордони з ЄС, перебуваємо у ситуації перекритого корком тонкого горлечка пляшки, яке душить українську економіку.

Нині я щоденно особисто домовляюсь через консульські установи, аби витягнути якісь вантажівки з черги на кордоні, бо у нас стають виробничі потужності найбільших підприємств у області. Вони скорочують виробництво та робочі зміни.

- Тобто розмови про те, що гіганти як “Джейбіл” чи “Ядзакі”, “Флекс” через блокаду кордонів та черги на два тижні скорочують виробництво — це таки не просто розмови у соцмережах? Ми маємо такі наслідки блокади кордонів у регіоні?

- Так, ми маємо проблеми. Люди втрачають роботу та зарплату. Я тримаю це на особистому контролі — щоб ці заводи не зупинилися, бо це втрати близько 30 мільйонів гривень податків для громади в Холмоку, наприклад, і це люди без роботи під час війни. Це страшне.

У нас є бачення та стратегія, тому ми щоденно ведемо діалог і з угорцями, і зі словаками, щоб відкрити нові пункти пропуску. З їхньої сторони для цього майже все готове, нам треба допрацювати. Йдеться, насамперед, про Лужанку.

“ЛУЖАНКУ” МОЖНА ЗАПУСТИТИ ЗА КІЛЬКА МІСЯЦІВ

- О, будівництво нових КПП на кордоні — це вічна історія для Закарпаття. Як і у випадку зі сміттєпереробними заводами, яких в області досі немає.

- Ми це розуміємо. Угорці готові приймати: вони збільшили вантажопотік на 30% у той час, коли поляки продовжують блокаду. Це допомагає вижити нашій економіці, але не вирішує наших проблем. Потрібно ближчим часом відкрити хоча би три КПП на Закарпатті.

- Коли могла би відкритися “Лужанка”, враховуючи критичну необхідність?

- Враховуючи поточний стан справ — за кілька місяців.

- Що саме там треба зробити: дорогу побудувати, стоянку?

- Дорогу ми вже побудували. Там треба підписати додаток до міжурядової угоди і врахувати всі особливості комунікації в плані роботи митниці та прикордонслужби.

- Скільки на це потрібно грошей?

- Нам, можливо, доведеться вкласти до 10 мільйонів гривень, аби добудувати інфраструктуру. Порожні фури зможуть їхати через “Лужанку” одразу, якщо міжурядові документи підпишуть. Згодом зможуть їхати й повні.

- Крім “Лужанки”: скільки ще найближчим часом можна створити прорізів у цьому корку на кордоні, який стопорить нині вивіз продукції на експорт?

- Критично потрібно ще, як мінімум, два КПП, це можна зробити за два роки. Також треба розбудувати сервісні зони. Оця “Є-черга”, яка на сьогодні існує — це 70 кілометрів. Аварійну ситуацію з фурами на дорогах біля КПП, яка є зараз, треба припиняти. Є інвестори, які готові вкладатися і будувати сервісні зони для вантажівок з “Є-черги”: стоянка, душ, харчування, проживання.

Далі: я вважаю, що на сьогоднішній день Словаччина, Угорщина та Румунія максимально зацікавлені стати транзитним країнами. Закарпаття відіграє в цьому дуже важливу роль: для нас це історичний шанс стати корисними для країни, якщо розбудуємо прикордонну інфраструктуру. Це буде потужний центр логістики, робочі місця, інвестиції та робота бізнесу.

- Де потрібно будувати нові КПП найперше?

- Це може бути будь-де по всій довжині кордону, дотичній до міжнародних доріг. Я узагалі вважаю, що треба дозволити приватному бізнесу будувати ці КПП — у рамках приватно-державного партнерства. Бізнес будує хаб, держава організовує необхідну інфраструктуру для функціонування КПП на кордоні: бізнес заробляє, держава рятує економіку. Ми зараз у такій ситуації, коли всі гроші держави мають йти на ЗСУ, у той же час, бізнес задихається, треба дати йому можливість інвестувати. Ось ця можливість — пункти пропуску на кордоні.

ПОТРІБНІ МЕНШ ТОКСИЧНІ МЕТОДИ МОБІЛІЗАЦІЇ В ОБЛАСТІ

- Переходячи від бізнесу до соціального блоку: наразі на Закарпатті найбільш тригерне питання в цьому сенсі — робота ТЦК та реакція населення. Ми бачимо скандали, як із вінницьким водієм, які призводять до іміджевих втрат. Також ми бачимо скандали з боку бізнесу, як в “Косині”, коли піднятий в мережі хайп через візит ТЦК (до слова, на останній сесії Закарпатської облради власник курорту депутат Олексій Іванчо склав повноваження обласного депутата, — авт.) призвів до того, що люди почали скасовувати тури на Закарпаття. Тобто регіон поніс не тільки іміджеві, а вже й економічні втрати... Як можна уникнути подібних ситуацій і чи можна взагалі на них вплинути?

- Коли слухаю бізнес, який каже, мовляв, ми розвиваємо економіку, фінансуємо ЗСУ, сплачуємо податки, то чого ж нам руки викручують і забирають людей, мені хочеться з ними погодитися. Але коли їду на фронт, слухаю військового, який каже: «Я два роки в окопі, можна мене вже змінити, відпустіть мене хоча б на місяць додому». А ми не можемо відпустити, бо мобілізаційний ресурс ворога — в декілька разів більший. І тепер знайдіть цю золоту середину: як підтримати військового в окопі і зберегти економіку в регіоні? Єдине, що тут треба зробити — припинити емоційні дії, імпульсивні рішення та “маски шоу”. Такого не може бути, бо це — і іміджева шкода, і шкода економіці. Але ми ж знаємо, що є спротив тим самим працівникам ТЦК, коли люди поводять себе неадекватно. І це створює напруження в суспільстві.

Загалом, ситуація потребує роз'яснення. Є люди, які тримають фронт і завдяки їм живе країна. Вони — герої. Є люди, які тримають економіку — теж дуже потрібні країні люди. А є люди, які бояться і на війну йти, і працювати, бо ТЦК загребуть по дорозі на роботу. Вони сидять удома, а за них працюють жінки, або ж утікають за кордон. Оце ті люди, які мають знайти себе.

Нам також конче потрібно змінювати підхід до мобілізації. Зараз критично важливо мотивувати громадян захищати країну. Ми це робимо в Центрі нацспротиву, маємо вже два випуски. Що ще можна зробити? Готувати, як в Ізраїлі, резервістів. Пояснювати, що резервіст — людина, яка має соціальні пільги, можливість отримати кредит, отримати щось поза чергою. Але він зобов'язаний постійно проходити навчання. Він пройде бойове навчання з певною групою людей, це буде готовий ефективний підрозділ.

- Чому це так погано комунікується і ми, натомість, бачимо хіба чергові скандали з ТЦК?

- Тому що ТЦК вирішують поточні критичні проблеми із комплектацією армії. Це потрібно робити, інакше ми втратимо країну. Але ми повинні робити це найменш токсичними методами.

МИ ПРИБРАЛИ СТАРІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ В ПОЛІТИЦІ

- Про закарпатську політику. Восени в регіоні змінили голову облради: замість Володимира Чубірка посаду обійняв представник партії “Слуга народу” Роман Сарай. Як це вплинуло на політичне життя області?

- Під час війни ми залишили суб'єктною обласну раду, всі кошти в області йдуть через бюджетну комісію, яка, в принципі, в часі війни має формальне значення. Для нас це важливо — це обрані громадою люди і вони мають бути в процесі та відповідати за кошти. Коли я прийшов на посаду голови ОВА, в облраді була сформована коаліція, в якій фракція СН була за бортом. По факту, коаліція не діяла, важко було тримати ситуацію в моменти, коли починалися ігри в політику. Тому в перший рік війни коаліція переформатувалась. Старий голова облради почав вбачати в цьому певні ризики, почалися якісь хвилювання. Тоді вирішили перезапустити облраду. В демократичний спосіб депутати домовилися та проголосували за нового голову. Треба віддати належне Чубірку, який нічого не “мінував” (попередній голова облради Олексій Петров у 2021 році йшов із посади понад два місяці — депутати ніяк не могли зібратися в залі через постійні мінування, — авт.), а достойно пішов із посади. Таким чином, у політикумі регіону ми прибрали старі зобов'язання, які формувалися до війни, та дали змогу депутатам облради виконувати поставлені державою цілі й завдання.

- Які саме ці цілі та завдання?

- Створення всіх умов у регіоні, аби розвивалася економіка без зобов'язань перед економічними групами та без “вдячності” політикам.

БОРТО БУВ МУДРИМ ПОЛІТИКОМ, ЦЕ ВЕЛИКА ВТРАТА І ДЛЯ РЕГІОНУ, І ДЛЯ КРАЇНИ 

- Щодо політики й угорців: що змінилося на Закарпатті з раптовою смертю пана Йосипа Борто, який довгий час був представником угорської громади?

- Йосип Борто відігравав у регіональній політиці дуже важливу роль як представник угорської громади. Він був урівноважений, розумний, поміркований, мудрий політик. На початку війни існувала велика загроза провокацій, спроб розхитати ситуацію на етнічному ґрунті. Його велика заслуга в тому, що цього не сталося. Він боровся за збереження та розвиток угорської громади, за те, щоб етнічне коріння залишилось, щоб діти знали та передавали рідну мову. Він усе життя служив громаді. Тому це велика втрата і для Закарпаття, і для України в цілому — бо він не давав можливості розхитати ситуацію.

- Хто зараз представляє меншину на Закарпатті?

- Сьогодні виконує обов'язки голови фракції в облраді Юдіта Петеї. У нас є комунікація та порозуміння. Наразі не бачу потужних лідерів угорської громади, які могли би вести за собою — але питання формування. В час війни, хто знає, може знайдеться хтось із військових зі 128-ї бригади чи інших формувань ЗСУ з етнічних угорців, яких нині близько 400 служить у війську.

Тетяна Когутич, Ужгород

Фото: Закарпатська ОВА

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-