«Обладнання вивозили між бомбардуваннями, ховалися під технікою від обстрілів»
Уже в перший день повномасштабного вторгнення працівникам підприємства з перероблення пластику, потужності якого були розташовані на території Харківського тракторного заводу, заборонили виходити на роботу, адже цей стратегічний об’єкт у будь-який момент міг стати ціллю ворожого бомбардування. Працівники підприємства колективно вирішили переїжджати на Буковину. Кореспондент Укрінформу побував на релокованому в Чернівці підприємстві з перероблення пластикових відходів на гранули, а також на заводі, де з гумових шин та пластику виробляють нафту, газ і вуглець.
ОБЛАДНАННЯ ВИВОЗИЛИ МІЖ БОМБАРДУВАННЯМИ
Бізнесмени з Харкова облаштували у Чернівцях підприємство «Green plastic» в одному з виробничих приміщень, яке давно не працювало. Відбудували покинуту будівлю, з дахів якої вже проростали кущі. Тепер тут позмінно працюють майже десять людей.
Власник «Green plastic» Олександр Поляков розповідає, що створив підприємство у 2019 році, проте у сфері перероблення, енергетики та наукових досліджень працює з кістяком компанії більше ніж 15 років.
- Раніше у нас було декілька компаній. Ми розділяли наукові розробки, роботу в енергетиці й окремо створили завод для перероблення відходів. Створили його «з нуля», самостійно розробили креслення для будівництва, елементи виготовляли у Китаї за нашими ескізами. І ось саме цей завод нам довелося перевозити з прифронтового Харкова, – розповідає Поляков.
Зазначає, що розвивати бізнес у Чернівцях вдалося саме завдяки переміщенню головних спеціалістів. Адже фахівців у галузі вторинного перероблення відходів, науковців у цій сфері в Україні знайти дуже важко.
Поляков розповідає, що упродовж перших тижнів після початку повномасштабного вторгнення усі працівники заводу залишалися у Харкові й переважно проживали в районах, які ворог найбільше обстрілював, тож переїжджати вирішили всім колективом.
- Найважче, звичайно, було перевезти обладнання. Якщо пригадуєте, в перші місяці Великої війни знайти автомобіль для цього було надскладно, вартість таких послуг зросла шалено. А обладнання – багатотонне, і його слід ще якось завантажити. Вивозили між бомбардуваннями, інколи ховалися під технікою від обстрілів. На жаль, вивезти вдалося не все, частину обладнання пошкодили ворожі обстріли, – пригадує підприємець.
ПЕРЕРОБЛЯЮТЬ ДО 100 ТОНН ПЛАСТИКУ НА МІСЯЦЬ
- Після ухвалення рішення про переїзд я почав телефонувати торгово-промисловим палатам. Головною проблемою стало не прийняття підприємства, а розселення працівників. Першими відгукнулися Чернівці. Тут одразу сказали: «Все зробимо. Приїжджайте». І справді, нас дуже гарно зустріли, допомогли з розміщенням, – зазначає підприємець.
Розповідає, що на новому місці довелося будувати «з нуля» спеціальні очисні споруди, щоби не допустити потрапляння навіть найдрібніших часток пластику до каналізації. У Чернівцях таких технологій ще не використовували.
Заходимо до цеху з виробничою лінією, куди завозять розфасований поліетилен. На конвеєрі працівники сортують матеріал за кольорами. Далі поліетилен надходить у дробильню, де його миють, перемелюють на дрібні шматочки. Після цього пластик потрапляє на іншу лінію, де під впливом високої температури його розплавляють і вже виготовляють пластикові гранули. Їх пакують у мішки, які складають на піддони. Загалом виробляють чорні, білі і прозорі гранули, які купують виробники пакувальної плівки, пакетів для сміття тощо.
- Оскільки ми й раніше працювали з підприємствами по всій території України, то після релокації лише частково змінили логістику. Це стосується як постачання нам матеріалу, так і продажу готової гранули. Ми купуємо відходи у великих супермаркетів, підприємств, що працюють із плівкою. Продаємо гранули постійним клієнтам, з якими співпрацювали до переїзду, – запевняє Олександр Поляков.
За його словами, підприємство поки що не може вийти на потужності, які були до релокації. Пояснює це тим, що у промисловому Харкові – більше можливостей отримати відсортовану плівку для перероблення. Заважає вийти на попередні оберти і комендантська година. Керівник підприємства каже, що таке виробництво стає рентабельним, якщо працює у цілодобовому режимі.
- Наша лінія за цілодобової роботи може виготовляти до 300 тонн пластикових гранул за місяць. Для цього слід переробити близько 350–360 тонн відсортованого поліетилену. Тепер із усіма обмеженнями ми вийшли на перероблення за місяць майже 100 тонн пластику, який би без нашої роботи потрапив у землю, – констатує бізнесмен.
«ПІД НОГАМИ НАФТИ Й ГАЗУ БІЛЬШЕ, НІЖ У ЗЕМЛІ»
Після екскурсії заводом із перероблення поліетилену на пластикові гранули його керівник пропонує поїхати на новий завод. Там із відходів з першого підприємства, а також із пластику, який не можна переробити, та автомобільних шин добувають нафту, газ і вуглець.
Біля цеху нас гавкотом зустрічає місцевий «охоронець» Сірко. Його сюди перевезли із Харкова. Собаку заспокоює інженер-механік Сергій Семененко.
- Ми своїх не кидаємо. Сірко допомагає нам сторожувати, – каже Семененко.
Розповідає, що раніше він із головним конструктором працював на німецькому концерні «Сіменс», а тепер намагається використати всі свої знання задля розвитку галузі перероблення пластику і гуми.
- На першому заводі відбувається оновлення пластику. Але є багато його видів, які так неможливо оновити й переробити. На жаль, весь цей пластик потрапляє на сміттєві полігони для захоронення в землі. Ми розробили технологію, яка знову розщеплює його на нафту, газ і вуглець. І головне – без шкоди для екології, – розповідає Олександр Поляков.
Каже, що харківські фахівці колись розробляли, проєктували і виготовляли обладнання для заводів в Україні, які займалися розщепленням органічних сполук (піролізом).
- Коли рашисти почали бомбардувати нашу нафтопереробку, зупинилися коксохімічні заводи, а ми знаємо, яке у нас споживання палива. Тоді ми зрозуміли, що країні буде потрібне будь-яке паливо... До слова, дехто з наших працівників опинився на тимчасово окупованій території, зокрема головний енергетик – в Ізюмі, звідки ми його усіма правдами і неправдами витягали, – пригадує Поляков.
На території заводу – сотні автомобільних шин, мішки з пластиком. Тут уже працює одна герметична камера, в якій під дією високої температури, без процесу горіння, фахівці розщеплюють гуму з шин та різні види пластику на природний газ, нафту і вуглець. Ще три подібні реактори готують до запуску найближчим часом. Працівники зауважують, що «українська енергетична незалежність – у нас під ногами у вигляді різного пластику». Мовляв, його лише потрібно вміти правильно використовувати.
- Щоб виготовити пластиковий стакан, потрібна нафта, газ і вуглець. Потім стакан викидають на смітник. А ми науково і на практиці довели, що з таких відходів можна без шкоди для екології отримати ті самі продукти. Потрібно просто знайти науковий підхід до цього процесу і показати, наскільки це може бути вигідно, – зазначає власник переробного підприємства.
ЩО БІЛЬШЕ ПЕРЕРОБЛЕНОГО ПЛАСТИКУ – ТО ЧИСТІШЕ ДОВКІЛЛЯ
Працівники заводу підводять мене до багатотонної установки – саме в ній розщеплюється пластик. Сергій Семененко намагається роз’яснити, як відбувається процес перероблення. Інший працівник набирає у залізну ємність трішки рідини з цього реактора. Кладе на камінь, запалює і відходить, демонструючи один із кінцевих продуктів перероблення – рідке паливо.
- У Харкові одна така установка, що виробляла паливо з відходів першого заводу, за допомогою великого генератора повністю забезпечувала підприємство електрикою. Тепер ми хочемо встановити чотири такі установки. Їх уже перевезли, тож ремонтуємо і будемо запускати, – каже Поляков.
За його словами, екологи заміряли викиди з такої установки, і вони виявилися нижчими, ніж допустимий рівень у ЄС.
Із тонни пластику, який потрапив би на смітник, харківські підприємці отримують 700 літрів нафти. Половина добутого так газу йде на роботу заводу, а з другої половини за допомогою генератора виробляють електроенергію, яку постачають на промислові підприємства краю. Із очищеного вуглецю виготовляють брикети вугілля, яке купують котельні. Добуте пічне паливо можна переробляти на бензин та дизель, вартість яких буде удвічі меншою від ринкової.
Покупців для усіх видів отриманого в такий спосіб палива харківські підприємці уже знайшли на Буковині та в сусідніх областях. Це – виробники харчової продукції: соків, пива, спирту, консервів тощо.
У майбутньому, коли на заводі працюватимуть усі чотири установки, підприємці хочуть залучити інвесторів із галузі екологічного виробництва палива. Так планують збільшити екологічне перероблення пластику та виробництво з нього різних видів палива. Це також зменшить кількість захоронених відходів у землі. А якщо біля кожного міста й містечка України працюватиме такий мінізавод, вони купуватимуть продукцію для перероблення, і кількість пластику, який лежить у водоймах, на берегах річок, у лісах, суттєво зменшуватиметься, – упевнені підприємці.
Віталій Олійник, Чернівці
Фото автора
