Ірина Желтобрюх
Обличчя нового Верховного Суду
Лонгрід 07.03.2018 09:00

Укрінформ продовжує проект, у рамках якого знайомить українців із новими обличчями Верховного Суду, розповідає про тих, хто вперше надягне суддівські мантії, хто прийшов до вищого судового органу країни з наукових і навчальних закладів, з адвокатури й інших сфер суспільної діяльності і тих, для кого ВС – це продовження великого шляху на службі закону.

Суддя Касаційного адміністративного суду в складі Верховного суду Ірина Желтобрюх народилася й виросла в місті Рівному. У 1998 році закінчила денне відділення господарсько-правового факультету Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Спеціальність – правознавство, кваліфікація – юрист.

Кандидат юридичних наук. Спеціалізація – 12.00.7. Наукова дисертація на тему «Розсуд у податковому правозастосуванні» захищена 7 липня 2016 року. Має 13 наукових публікацій та чимало наукових доповідей.

Трудову діяльність розпочала з посади юрисконсульта приватних підприємств, працювала юристом в органах пенсійного фонду, очолювала юридичний відділ районної податкової інспекції.

Суддею працює з 2002 року.

Участь у конкурсі вважає цілком логічним кроком уперед у фаховому та особистісному розвитку. Привнести до Верховного Суду обіцяє життєвий та професійний досвід, повну самовідданість, віру в торжество справедливості.

Про вибір професії юриста

Перші в житті гроші – сім рублів – отримала школяркою за статтю в місцевій газеті

- Насправді, перед вступом до університету, – розповідає  Ірина Желтобрюх , – довго вагалася між журналістикою і юридичним фахом, – вони здавалися однаково привабливими. 

Зо два роки готувалася до журналістського творчого конкурсу, публікувалася у місцевій пресі. Перші зароблені в житті гроші – сім тоді ще рублів – отримала школяркою за статтю на розвороті місцевої газети. 

Паралельно додатково вивчала історію і право. Роздумувала до останнього: я ж – Терези (посміхається). Але батьки порадили мислити раціонально, і документи були подані до юридичного ВУЗу. Так і сталося, що не я вибрала, а юридичний фах обрав мене. 

Про задоволення від роботи

Жодного дня у своєму житті не пошкодувала про те, що стала юристом

Озираючись назад, можу сказати – жодного дня у своєму житті не пошкодувала про те, що стала юристом. Де б я не працювала, кожна наступна робота мені подобається ще більше, ніж попередня. Відчуваю свою потрібність, відчуваю, що я – на своєму місці. Вибачте за патетику, але юриспруденція для мене не просто фах – це покликання, невгамовна жага справедливості. Коли відчуваєш таке, – на іншому шляху вже бути не можеш. Тепер вже не уявляю себе ніким іншим.

Про кар'єру

До університету, тоді ще академії, я вступала за направленням від Управління юстиції й, відповідно, за держрозподілом мала повернутися до Рівненського міського суду. Та життя внесло свої корективи: покликали заміж до Донецька, й несила було відмовитися. Їхала, як обіцяв чоловік, на рік-два, залишилася на довгі роки. У місцевих суді й прокуратурі на мене з «рівненським» направленням ніхто не чекав. Коли вперше прийшла на прийом до голови районного суду і запропонувала свою кандидатуру, отримала цілком резонну відмову. Тож довелося розпочинати трудову діяльність у приватному секторі економіки. Поступово набиралася досвіду, «зростала» на професійному шляху. Через досить тривалий час, вже начальником юридичного відділу місцевої податкової інспекції, отримала подання від голови місцевого суду й почала складати іспити для зайняття посади. Цікаво, що невдовзі аналогічну пропозицію почула й від судді господарського суду, але зі шляху вже не схибила.

Про розглянуті справи

Оскільки стала суддею досить рано, довелося докладати зусиль, щоб завоювати авторитет серед колег та відвідувачів

Починала суддівську кар'єру в районному суді, коли судді ще вели прийом громадян, а поділ дільниць між суддями здійснювався по поштових відділеннях. Через деякий час впізнавала жителів своєї дільниці на вулицях міста. Тож, перші кілька років поспіль запам'ятовувала майже всі справи: від найменування сторін до суті спору і ухваленого рішення. Перечитуючи свої «ранні» рішення, відчуваю задоволення гарно виконаною роботою: повнотою дослідження обставин і викладом мотивів. Так має бути, щоб кількість справ не впливала на якість судового рішення, тоді суддя має час і натхнення «творити» право.

Оскільки стала суддею досить рано, довелося докладати зусиль, щоб завоювати авторитет серед колег-суддів, адвокатів та відвідувачів. Не авторитет посади, а свій, власний. Вважаю, мені це вдалося завдяки сумлінній, доброчесній праці. Пройшло 16 років, а мені й досі телефонують, щоб порадитися чи привітати зі святом. 

Про наукову та викладацьку діяльність

Співпрацюю з Національною школою суддів як тренер-викладач та розробник навчальних курсів. Беру участь у публічних заходах Ліга-Закон і Ліга-Практик і як доповідач (спікер), і як слухач. Як запрошений викладач читаю лекції у ВНЗ. Як член правління ВГО «Асоціація адміністративних суддів» беру активну участь у підготовці й проведенні численних науково-практичних заходів (круглих столів, форумів, конференцій) та у впровадженні інших ініціатив під егідою Асоціації. 

Обіцяю привнести до Верховного Суду досвід, повну самовідданість, віру в торжество справедливості

До написання лекції чи доповіді завжди ставлюся відповідально. Розуміючи, що матиму справу з підготовленим слухачем, намагаюся поважати час і досвід останнього, і не повторювати очевидного. Сама себе запитую: де проблемні питання, підшуковую відповіді на них, і вже готовий матеріал виношу «на суд» слухача. Звісно, це забирає доволі часу, але й дозволяє глибоко розібратися у проблематиці. Саме так – і вчу, і вчуся. 

Про заповіт Ейнштейна, участь у конкурсі та підтримку родини

«...Вивчіть правила гри і грайте краще за інших. Просто, як усе геніальне...» – ці слова Альберта Ейнштейна не раз надихали мене. Так сталося і цього разу. 

Це було зовсім не просто і вимагало повної самовіддачі, адже навантаження по роботі не зменшувалося. Сон по чотири-п'ять годин став для мене звичним.

Дуже вдячна своїм рідним і близьким за неабияку підтримку в той період. І не лише тоді. Протягом усіх років, скільки займаюся суддівською практикою, міцною опорою, джерелом наснаги та енергії для мене є родина. Вони розуміють моє прагнення до самовдосконалення і на будь-якому етапі підтримують і словом, і ділом.

А ще я вдячна колегам, разом з якими ми торували цей шлях. Кожен із них був для мене прикладом гідності найвищого гатунку. Хочу підтримати і тих, для кого конкурс ще не завершився – адже це величезне психологічне навантаження.

Про конкурс, досьє і гумку 

Дійсно, у суддів перед науковцями та адвокатами була перевага на етапі підготовки документів. Ми, судді, мимоволі живемо, фіксуючи й документуючи чи не кожен свій крок. Так, я маю окрему папку з деклараціями з незапам'ятних часів, окремо зберігаю змінені та скасовані рішення... Усе моє життя розкладено по цих теках і поличках, тому пошук документів не забрав додаткового часу, а усвідомлення ступеню відповідальності та самодисципліна «підказали» підкріпити кожен крок офіційними запитами й відповідями на них.

Проте у такої переваги є й зворотний бік, що стало очевидним на етапі оцінки Громадською радою доброчесності суддівських чеснот. Досі не розумію, чому нас залишили без «права на відповідь», чому не дали змоги ознайомитися з зібраними щодо нас матеріалами. У моєму випадку, приміром, в інформації, що була надіслана до ВККСУ Громадською радою, була описана й долучена як додаток скарга на зовсім іншого суддю. Вона й досі залишається в матеріалах мого досьє. 

Щодо іспиту на конкурсі, то найскладнішим для мене, як і для багатьох інших, було практичне завдання. П'ятигодинний марафон. Розпач від того, що ти можеш краще... Із власного досвіду хочу порадити майбутнім конкурсантам брати з собою на іспити олівець та гумку для уникнення технічних описок від хвилювання.

«Правду говорить легко и приятно» (М. Булгаков, «Майстер і Маргарита»). За порадою членів Комісії до психологічних тестів я не готувалася. Відповідала максимально щиро, але подекуди занадто суворо ставлячись до себе. Зробила власні висновки: мати щонайменше загальне уявлення про обсяг та зміст запитань, як на мене, було б не зайвим. До того ж, запитання не надто адаптовані до нашої національної свідомості. 

Розміщені на сайті приклади тесту General skills (на загальні здібності) були на порядок легшими, ніж реальні, і їх було надто мало. Досвіду складання таких тестів кандидати не мали. Спроба вирішити перші кілька завдань (дослідити й виявити певні закономірності, послідовності, а потім ще й обрати правильний варіант відповіді, обійшовши умовні «пастки») дала розуміння того, що часу критично не вистачає. Оскільки неправильні відповіді знижували бали, обрала як варіант – вирішувати лише завдання на логіку та вербальне мислення, власне, те, чим займалася останні 20 років. Ввважаю, що тому і досягла високого результату. Раджу усім, хто має наміри складати такі тести у майбутньому, потурбуватися про це заздалегідь, відшукати їх аналоги й потренуватися. 

Про місію нового Верховного Суду

Не хотіла би, щоб мої слова прозвучали пафосно, але вважаю – нам нарешті потрібно усвідомити різницю між формальною законністю і верховенством права. Заради ефективного захисту прав, свобод та інтересів людини нам час уже відходити від практики «захисту інтересів бюджету», і якомога частіше застосовувати як норми прямої дії Конституцію України, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику не лише ЄСПЛ, а й Суду ЄС. Інакше мета створення саме адміністративного суду не буде виправданою.

Про команду

Надзвичайно цікавий досвід – працювати разом в одній команді з адвокатами, науковцями

Надзвичайно цікавий досвід – працювати разом в одній команді з адвокатами, науковцями. Варто віддати належне комісії, яка відбирала кандидатів саме до нашого касаційного адміністративного суду, адже, як на мене, вони справилися із завданням на 100%. Не знаю, чи можливо було би краще підібрати команду. Серед нас – і науковці, й адвокати, і судді за попередньою професією, але усі є правниками з великої літери. Це все люди з власною позицією, які вміють її відстоювати, завжди наводять сильні аргументи, які досить складно спростовувати. Найголовніше, що колеги чують одне одного й готові дійти консолідованого, виваженого рішення.

Про те, чого судді очікують від суспільства

Поки суспільство не перестане міркувати однобоко: мені – закон як право, решті – закон як обов'язок, ми не досягнемо панування права у державі

Суспільство досить сміливо і «голосно» через ЗМІ та іншими доступними способами висловлюється про те, чим воно невдоволене та чого очікує від суддів. Але суддівська спільнота теж має очікування від суспільства.

Право – це вулиця із зустрічним рухом, в обох напрямках. Право одного закінчується там, де починається право іншого. І поки суспільство не перестане міркувати однобоко: мені – закон як право, решті – закон як обов'язок і відповідальність, поки людська правосвідомість не подолає всюдисущий правовий нігілізм, – ми не досягнемо панування Права у державі чи дійсно бажаного результату – ані в судовій реформі, ані в будь-якій іншій сфері життя. 

Ми, кожен на своєму місці, маємо усвідомити свою відповідальність перед законом

Законність, як повітря, має заповнювати весь вільний простір. Закон – один для всіх, права – однакові для всіх і відповідальність – однакова для всіх. Ми, кожен на своєму місці, маємо усвідомити свою відповідальність перед законом. 

Не може вимагати законності дій, скажімо, прокурора, той, хто сам не сплачує податки. А політик не може заради рейтингу піддавати критиці таке, що набрало законної сили, судове рішення, сподіваючись, що його власна діяльність не буде оцінена у той самий спосіб.

Досить уже популізму, який заполонив весь інформпростір, досить свідомо чи через невігластво нищити авторитет правосуддя у пошуку гарячих новин

Нам усім треба перестати обирати владу за гречку, а робити це у конституційний спосіб. А рішення суду слід поважати й виконувати усі без винятку, а не лише ті, які до вподоби. Досить уже популізму, який заполонив весь інформаційний простір, досить свідомо чи через невігластво нищити авторитет правосуддя у пошуку скандалів, гарячих новин. Бо інакше, коли ви наступного разу прийдете до суду в пошуках справедливості, ви можете не знайти Суду...

Про відпочинок від роботи, хобі та «ген подорожей»

Любов до мистецтва наповнює мене зсередини. Література, живопис, скульптура, архітектура, музика, театр, танці, співи – усе це збагачує мене духовно, до всього цього я фізично відчуваю спрагу.

Щоб повністю відпочити від роботи, беру відпустку й намагаюся виїхати принаймні з Києва, а інколи – і з України. Кажуть, є такий ген подорожей, у мене, мабуть, того гена – повна голова (сміється). Люблю нові місця, нові враження – вони мене надихають, заряджають енергією. У кожному місті намагаюся відвідати художні галереї, музеї, «фотографую» на підсвідомість архітектурні шедеври.

Про художню літературу – українську і світову

Читаю багато. Майже все, що потрапляє до рук. Колись вчителька літератури навчила: якщо вам не подобається той чи інший автор, то це не значить, що автор поганий, можливо, ви ще до нього не доросли. Тому я читаю до останнього аркуша навіть те, що одразу не йде, а часто беру до рук ще кілька творів цього автора, щоб скласти своє враження про нього. І нерідко буває так, що дійсно помилялася – і письменник починає подобатися. Як і навпаки – буває, приходить розчарування. 

Що стосується української літератури, більше подобаються твори класиків української літератури: Тараса Шевченка, Котляревського, Квітки-Основ'яненка, Марко Вовчок, Лесі Українки, Івана Франка, Павла Тичини, Володимира Сосюри, Пантелеймона Куліша, Нечуя-Левицького і багатьох інших. У їхніх творах – справжня українська мова, з них пізнаю побут, культуру і традиції мого величного народу, вони знаходять відгук у моїй душі. Люблю не лише прозу, а й поезію. Щодо світової літератури, – більше люблю іноземних класиків. Їхні твори мені видаються натхненними, сповненими образного мислення, духовності, емоцій, а не простим переказом подій чи сюжетів.

Про найулюбленіше місце Києва

Ще одна мрія мого життя – жити у місті на Дніпрі, – також здійснилася. Люблю Київ! У столиці найулюбленішим, найсокровеннішим місцем для мене є Лавра. Там відчуваю себе собою.

Про публічність суддів

Об'єктивна вимога радикально налаштованого суспільства спричинила безпрецедентний у світі ступінь прозорості й відкритості у процедурах добору, кваліфікаційного оцінювання

Сьогодні до суддів прикута надмірна увага. Така об'єктивна вимога радикально налаштованого суспільства спричинила безпрецедентний у світі ступінь прозорості й відкритості у процедурах добору, кваліфікаційного оцінювання, професійній діяльності та оцінці її результатів. Цей етап – своєрідне випробування, яке ми маємо з честю пройти. Але, як на мене, не варто надто до того звикати, а судді –починати отримувати задоволення від публічності. Не слід забувати, що суддя – не зірковий актор, не футбольний коментатор, не журналіст і не «фейсбучний» блогер. Ми працюємо не за оплески чи овації. Суддя – той, хто йде всередині каравану попри гавкіт з усіх усюд. Він має на високому професійному рівні виконувати своє основне завдання по здійсненню правосуддя, незважаючи на те, хто чим невдоволений і хто які має закиди щодо нього. Бути на боці закону, а не на будь-чиїй іншій стороні.

Не підтримую позицію деяких колег, що треба виходити у публічну площину чи не по кожній справі й давати коментарі, пояснення. Суддя не повинен виправдовуватися за свої рішення, бо якось ненароком можна перетнути незриму межу й почати приймати популістські рішення – ті, які легше пояснити суспільству, а не ті, що дійсно відповідають букві й духу закону.

Наразі ж, коли Верховний Суд тільки-но створений і почав роботу, вважаю, що помірна відкритість не нашкодить, а, навпаки, дасть розуміння – хто пройшов до ВС, якими вони керуються принципами, до чого прагнуть.

Олена Литвиненко, Київ.

Фото: Євген Любимов, Укрінформ

Інші публікації проекту «Обличчя нового Верховного Суду» – ​Микола МазурНадія СтефанівТетяна АнцуповаОлена КібенкоВіталій УркевичКостянтин ПільковНаталія АнтонюкЄгор КрасновОлег ТкачукДмитро Гудима,Олександра Яновська.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-