Цей випуск програми «Укрінформ: вечірній стрім» із Василем Самохваловим розкриває болючу проблему викрадення українських дітей росіянами. Їхня кількість, за різними даними, сягає кількох десятків чи навіть кількох сотень тисяч. Дарія Герасимчук, радниця-уповноважена Президента України з прав дитини й дитячої реабілітації та Катерина Рашевська, юристка, яка представляє громадську організацію «Регіональний центр з прав людини», розповіли, що відомо про схеми вивезення наших діток, про спроби росіян видати депортацію за евакуацію й заплутати сліди і, головне, про перспективи повернення дітей на Батьківщину.
6 СПОСОБІВ УКРАСТИ МАЛЕНЬКИХ УКРАЇНЦІВ
– Пані Даріє, підтверджено більш ніж 19 тисяч депортованих та примусово переміщених дітей (дані порталу розшуку дітей «Діти війни»). Водночас самі росіяни озвучують значно більшу цифру. Нещодавно у своїй доповіді російська уповноважена з прав дитини Марія Львова-Бєлова повідомила, що Росія за 22-й рік вивезла з України понад 700 тисяч українських дітей. Цифра така – або страшна, або дивна. Тому хотілося б запитати вас, що це за цифри, як вони формуються?
– Д. Г. Найперше поговоримо про російську цифру, вона найбільша і нібито звучить найстрашніше. Найбільша цифра, яку ми зафіксували в російських медіа, – 744 тисячі нібито евакуйованих дітей. Ну, всі чудово розуміють, що це жодним чином не евакуація, а саме викрадення, депортація та примусове переміщення, але росіяни це подають, як дуже благородний вчинок. І відповідно чим більші цифри вони озвучують, тим краще звучить. А жодних підтверджень цій цифрі у росіян немає. Вони не дають ніякі персональні списки, ані, звичайно, українській стороні, ані міжнародній структурі, ані жодній третій країні. Ми вважаємо її (кількість дітей, – ред.) перебільшеною, тому що на тих територіях, де росіяни здійснювали викрадення, просто фізично не могло перебувати такої кількості дітей. Це раз. А, по-друге, часто вони самі дублюються і плутаються в показах. То вони озвучують, що це діти, які були разом з батьками, то щось інше.
Далі – цифра, про яку говориться у порталі «Діти війни». Інформаційна державна платформа дає можливість щоранку о 8:00 бачити оновлену інформацію, якою володіє держава. На сьогоднішній день там дійсно вказано трохи більше 19,5 тисяч дітей, про яких у нас є якась інформація персональна. Далі ця інформація проходить верифікацію органів: Національна поліція, Служба безпеки України, Офіс Генерального прокурора і Національне інформаційне бюро. Тобто можна сказати, що якщо вичистити повністю список, то це буде десь, можливо, на 1–1,5 тисячі менше дітей. Тому що десь воно дублюється (декілька родичів подали інформацію). Ми не володіємо всією інформацією, це точно. Тому що території досі окуповані, ми досі не маємо туди доступу. Але ми можемо потенційно говорити про третю цифру – це потенційно викрадені Росією українські діти, і тут ми можемо говорити про приблизно 2–3 сотні тисяч українських дітей.
– На чому ґрунтується така цифра?
– Д. Г. Тому що така кількість дітей приблизно перебувала на тимчасово окупованих територіях, де закріпилися росіяни. То можуть повідомляти рідні, говорити про те, що дитина там, вона була з родиною, але можливості зв’язатися з цією дитиною немає. Тому потенційно, звичайно, ми будемо розшукувати всіх дітей, які перебувають на тимчасово окупованій території. Чи вони залишилися там, чи росіяни їх вже викрали і депортували, чи перемістили їх на інші окуповані території, поки що не можемо сказати. Тому ось важливо проговорювати декілька цифр.
– Питання тоді, може, до пані Катерини: як відбувається верифікація в нас і в росіян? І якщо пані Дарія сказала, що цифра 700 тисяч виглядає нереалістично, то навіщо росіяни в цьому аспекті теж брешуть?
– К. Р. Насправді просто: ліва рука не знає, що робить права. І коли вони оправдовують свої 700 тисяч, то подекуди з’являється у пресі, що це насправді починаючи з 2014 року, тобто з окупації Кримського півострова та Сходу України. За свідченням Марії Львової-Бєлової, це все-таки починаючи з повномасштабного вторгнення. Водночас ми повинні розуміти, що для юридичної кваліфікації насправді нам немає значення, чи ця дитина була в супроводі чи без супроводу, тому що, якщо вона вивезена з одним законним представником, наприклад, але це було під примусом, це було залякування, що здебільшого так і є. Прийшовши сюди, Російська федерація самою присутністю створила атмосферу страху і несвободи, де ухвалити вільне інформоване рішення було неможливо. Це перший важливий елемент, тому вони з себе не знімають ніякої відповідальності, говорячи, що більшість з них (дітей, – ред.) приїхала із законним представником. На чому вони наполягають. Також тут потрібно виокремити значну кількість дітей, які були вивезені з закладів, а також діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування. Складається дещо така парадоксальна ситуація, якою маніпулює РФ. Мовляв, ці діти нікому не потрібні, їх ніхто не шукає, до нас ніхто не звертається. Вони нав’язали їм російське громадянство, попередавали по-насильницьки в російські родини або в російські сиротинці і таким чином розв’язали для себе руки, привласнивши викрадених українських дітей.
Нам би могли допомогти міжнародні організації. От, наприклад, Вірджинія Гамба (спецпредставниця Генсека ООН з питань дітей у збройних конфліктах, – ред.), яка чомусь самоусунулася від цього процесу, сказавши, що депортовані чи примусово переміщені діти перебувають поза її мандатом. Ну, це дуже цікава ситуація, тому що, по-перше, серед серйозних порушень, куди поширюються її повноваження, є викрадення. А, по-друге, якщо подивитися гайдлайни з викрадення, які розроблені на рівні Генеральної Асамблеї, на рівні моніторингових інституцій системи ООН, то там ми побачимо: все підпадає під її аспект, вона просто не захотіла поїхати подивитися, не захотіла запитати.
– Чому?
– К. Р. Не змогла. Дуже цікаве запитання, я вам не знаю, що відповісти. По-перше, це феноменальна ситуація, коли, маючи угоду між ООН, Міжнародним кримінальним судом вища посадова особа Організації Об’єднаних Націй спілкується з особою, на яку є ордер на арешт. У них є гарні практики відповідно до них, це можна робити лише у якихось виняткових випадках. Ми пам’ятаємо, що Марія Львова-Бєлова вже просочилась після ордеру на арешт в Раду Безпеки, то чому Вірджинія Гамба не могла з нею теж по зуму поговорити? Чому було пхатися в Росію?.. І, незважаючи на те, що ми позиціонуємо ООН як незалежну, неупереджену організацію, потрібно розуміти, що випадки корупції всередині ООН також були. І це вже не перший доповідач, який після відвідин Росії повертається з цікавими висновками. Наприклад, у 2016–2017 роках працював такий спеціальний доповідач Ідріс Джазарі, і після того, як він відвідав Росію, він приїхав зі звітом, в якому було написано: санкції шкодять цивільному населенню окупованого Кримського півострова, їх потрібно зняти, бо вони нічим іншим не допомагають. Тобто він зумисно зробив такий висновок, гарний для Російської федерації, щоб просувати даний наратив. Вони, до речі, ним послуговуються і досі. А Ідріс Джазарі, царство небесне, помер.
Тому чи є дійсно незалежною Вірджинія Гамба, чи не є, чому вона не хоче дослуховуватися до неурядових організацій, звертати увагу на цих дітей, я вам не можу відповісти.
– А як вивозять українських дітей? От приходять і кажуть, що треба їхати, переконують?
– Д. Г. Мені доводиться досить часто спілкуватися з дітьми, яких повернули, і ця комунікація з дітьми дає нам чітке розуміння, що відбувалося, яка була вся система. Тож на сьогодні 386 дітей, яких вдалося повернути, це і є база, щонайменше, для аналітики ситуації щодо дій окупантів. Якщо раніше ми говорили про п’ять сценаріїв викрадення, то на сьогоднішній день ми вже можемо говорити про щонайменше шість. Але, я думаю, на жаль, це не кінець, ми дізнаємося ще інші способи. 100 %, в усіх ситуаціях це була створена абсолютно штучна гуманітарна криза, яка призвела до того, що у людей не було ніякого іншого шансу, ніж рятувати дітей від лап російських окупантів. Дуже часто представники окупаційної влади приходили в родину і говорили, наприклад (це взагалі виглядає як податок дітьми насправді): хтось із вашої родини, якась одна дитина, якщо там є 4–5–3 дітей, одна дитина має поїхати в табір, одна дитина має ходити в школу тощо.
– В обмін на…?
– Д. Г. В обмін ні на що. Тоді діти, можливо, залишаться з вами.
– Я тут трошки втручуся. Проблема в тому, що ці родини перебувають під наглядом так званих російських опікунських служб, які діють на місцях, це такі собі сторожові собаки.
– К. Р. Тільки це соціально вразливі родини?
– Д. Г. Необов’язково. Просто завдання зробити таким чином, щоб залякати батьків по максимуму. Вони говорять, якщо ви не дасте одну дитину в школу, одну дитину в табір, ми у вас всіх дітей просто вилучимо.
– К. Р. Батьківських прав також, можливо. З 1 серпня вони зрозуміли, що ще й досі не всі діти ходять до школи російської, до окупаційної. І от тому вони проводять такі собі чистки всередині цих родин, приходять опікунські служби і говорять: у нас є закон про образованіє і там написано, що, якщо батьки не забезпечують дитині освіту в російській школі, то тоді це означає, що ви погані батьки і, можливо, вас треба позбавити батьківських прав. Російська федерація як держава окупант повинна дотримуватися принципу статуcу «ante bellum» («status quo ante bellum» – латинський вислів, що означає «стан, який існував до війни», – ред.), тобто ці школи мали би бути українськими.
– Вони ж вважають, що діють в своєму правовому полі, тому що ці території до себе в конституцію вписали. Повернімося до сценарію.
– Д. Г. Це перший момент. Так змушують віддати дитину в табір дуже часто. За свідченнями батьків, вони взагалі не підписували жодних документів. Росіяни часто говорять, що є підписаний документ, папірець, де батьки дозволили нам вивезти дитину. Окей, на два-три тижні, а точно не на рік. Але батьки говорять, що і це фальсифікація. Другий момент. Інколи немає іншого виходу, бо перебувають в такій гуманітарній кризі, коли немає чим годувати дітей, діти перебувають під постійними обстрілами і їх просто віддають в надії на те, що дитина все ж таки повернеться і повернеться живою. А далі ми з вами говоримо про те, що інколи забирають дітей у незручних дорослих. Тобто у тих дорослих, які взагалі не хочуть співпрацювати з окупаційною владою. У них дітей вилучають.
– Це якийсь фашизм.
– Д. Г. Це ще ми не дійшли до фашизму. Наступний сценарій, коли дітей розлучають з батьками під час так званих фільтраційних заходів. Теж знаходять якісь приводи, за яких батьків затримують. Інколи батькам вдається порятуватися за певний час і повернути дітей.
Не всі діти возз’єднуються з батьками. Є діти, які досі чекають повернення батьків після затримання на такій фільтрації. Часто викрадають дітей, в яких просто на очах вбили батьків. Потім цих дітей нібито рятують. І фашизм, про який ви сказали, це шостий сценарій, який ми тепер активно дуже розробляємо, тому ще є вже кілька кейсів, їх досить багато, коли представники окупаційної влади на тимчасово окупованих територіях провадять обов’язковий медичний огляд дітей. І тут дуже цікавий момент. У абсолютно здорових дітей раптом з’являється діагноз, який потребує негайного лікування чи оперативного втручання якогось вигаданого в РФ. І їх забирають.
– На лікування?
– Д. Г. Так. Ну і потім цих дітей не повертають. Тобто, по суті, росіяни таким чином відбирають собі дітей.
– К. Р. Потрібно додати роль медичних закладів, яку вони виконують в цій політиці. Насправді це такі концентраційні, вибачте, будь ласка, не в розумінні нацистські, але все одно концентраційні місця, куди відправляють дітей. Оскільки сиротинці на окупованих територіях знищені або переповнені, потрібно десь розміщувати дітей. Якщо дитина там перебуває понад три дні, і по неї ніхто не звертається, автоматично опікунська рада, яка перебуває за місцем, фіксує статус дитини, яка позбавлена батьківського піклування. І їй потрібно протягом 10 днів призначити опікуна за російським законодавством, це буде тимчасова опіка. Вишенька на цьому тортику – опікуном навіть тимчасово може бути лише громадянин РФ. Ось вам і перша схема, як відправити у російську родину.
ЯК З НАШОЇ МАЛЕЧІ РОСТИТИМУТЬ ЯНИЧАРІВ
– Нащо взагалі все це? Вони притрушені? Чи це об’єктивна державна програма, політика?
– Д. Г. Ні, це геноцидна політика. У неї є два завдання: або знищити, зламати дітей тут, на території України, що вони і роблять: вбивають, завдають важких поранень, здійснюють сексуальне насилля над дітьми, психологічне насилля – тобто ламають, знищують майбутнє української нації тут. Або друге завдання – це викрасти українських дітей для того, щоб поповнити власну націю. Ми ж бачимо втрати російської армії, їм треба її поповнити. Дітей, які потрапляють в Росію, дуже часто направляються до кадетських корпусів і проходять різні уроки мілітаризації, щоб потім стати в лави російської армії.
– Ви допускаєте, що це ось фактично на рівні вказівок, інструкцій відбувається, що це не стихійний процес?
– К. Р. Це точно цілеспрямована політика, і відповідь на питання, чому вони це роблять, потрібно дивитися у внутрішній ситуації в Росії. В них вагомі демографічні проблеми, і про це не цураються казати ні та ж сама Марія Львова-Бєлова, яка публікує на перших сторінках власного звіту, що знову від’ємний природний приріст, тобто баби не нарожали, використовуючи їхні ж власні слова. Плюс Путін на засіданнях найвищого рівня говорив про те, що у нас знову п’ять регіонів з величезним дефіцитом народжуваності. А далі виходять їхні інститути наукові (не думала, що буду рекомендувати ознайомлюватися з їхніми звітами): 68 % родин на території Російської Федерації не хочуть мати жодної дитини. Як виправити таку ситуацію?
Я не виправдовую геноцид жодною мірою, але зрозуміло, навіщо вони це роблять. Вони фактично взяли цих дітей, зробили з них росіян, ми втратили цих дітей, це покоління і наступні. Тобто це фактично інструмент фізичного винищення, бо вони посилилися, а ми послабилися. Вони виграють у будь-якому разі. Собі виховають гарматне м’ясо, відправлять його сюди або в іншу державу. Або перевиховають, відправлять в Україну, скажуть: ми репатріюємо, будь ласка, повертайтесь. І тут така буде ціла бомба сповільненої дії, для якої все буде неоднозначно, і, можливо інтеграція в НАТО, в ЄС нам не треба, а нам треба «руський мір», Росія хороша, і «9 лет бомбілі Донбас». Розумієте? Ця промивка мізків, політична індоктринація, її не варто недооцінювати, це вагома небезпека на роки, і РФ розуміє це.
Для юристів у цій правовій площині багато, безліч викликів, тому що Російська Федерація намагається створити таку картинку гуманітарну, за якої це все нормально. Але, окрім як геноцидом, це важко назвати. Це геноцид проти української нації.
– Як вивозять, куди, у які регіони переважно? Як відбувається потім процес опікунства чи всиновлення?
– Д. Г. Ми не розділяємо дітей на депортованих і примусово переміщених, бо росіяни постійно змінюють їх локацію. Зазвичай спочатку вивозять дітей на тимчасово окуповані території (Донецька область або Крим). Далі вони їх везуть до Російської Федерації. Є випадки, коли потім повертають їх на тимчасово окуповану територію, але не додому. Відбувається постійна зміна геолокації, щоб ми не могли, не встигали їх відслідкувати і не встигали почати якісь дії для того, щоб повернути дітей. Діти, яких вони забрали у батьків, перебувають зазвичай не в одному таборі, а в двох-трьох, навіть інколи в чотирьох і також постійно змінюють локацію, щоб батьки не встигли доїхати їх забрати. Найперше, коли діти потрапляють в їх лапи, їх відразу готують: вас батьки кинули, ви батькам не потрібні, ви залишаєтеся тут, у вас буде російська сім’я. І починається та індоктринація, про яку говорила пані Катерина, дуже жорстока. Коли дітей вдається повернути, то вони дійсно потребують великої реінтеграційної роботи. А ці діти, які втратили своїх батьків, – їм перешкоджають абсолютно в доступі до біологічної родини, до інших родичів.
– Забороняють дзвонити?
– Д. Г. Вони забирають у таких дітей мобільні телефони, не беруть у дітей контакти їх біологічних рідних, навіть якщо дитина говорить, що є бабуся. І коли рідні на території України, відстежуючи, моніторячи всякі відео, побачили дитину, то вони намагаються дуже швидко її передати до родини, щоб рідні не змогли її так легко забрати. Тому ми не можемо сказати, які конкретно регіони приймають українських дітей, – зазвичай вся РФ.
– К. Р. Дітки, які поверталися, також свідчили, що діти з так званих ДНР та ЛНР були в окремому таборі. От там були кращі умови, і вони там, за спостереженнями дітей, просто як в таборі були. Це ті і ті наші діти, але на дітей з нових окупованих територій чинився більший тиск, їх переслідували за українську мову, їм не дозволяли проявляти ідентичність тощо. Бачимо таку певну сепарацію, але вона є досить злочинною, тому що фактично дітей налаштують одне проти одного. А це ті ж самі українські діти, просто одні під окупацією 1,5 року, а інші під окупацією 9 років. Ось це потрібно розуміти.
– Яничарщина така. А з Білоруссю яка ситуація?
– Д. Г. Скажемо так, що ордер на арешт від МКС має бути виданий не лише на Марію Львову-Бєлову та на Путіна, а на величезну кількість людей, які до цього дотичні: які вивозили, які приймають нібито добровільно дітей в своїх родинах. Це величезна кількість людей і велика – діячів державних з Республіки Білорусь. Вони самі документують свої злочини дуже часто, і це чудово, нехай продовжують це робити. А незважаючи на те, чи ті діти, про яких говорив очільник Червоного Хреста Білорусі, що їх вивозили на оздоровлення, повернулися назад на територію України, чи вони досі перебувають на території Республіки Білорусь, вони мають понести за це покарання. Тому що з того маніяка, який викрав дитину і потім через пів року повернув батькам і сказав: я передумав, не знімають вини.
– А нам легше, гірше комунікувати з білорусами?
– К. Р. Нам важче з Білоруссю набагато. Білоруси нам говорять: дивіться, ми взяли дітей в табори тимчасово, у нас є свідчення батьків, є свідчення псевдоголови Товариства Червоного Хреста, є довіреності на те, що ці діти виїжджають за згодою. У нас є припущення, що це все було під тиском, що батьки не хотіли, що були створені такі умови, але нам потрібні докази, – це раз. Два – ситуація з дітьми статусними, бо в Білорусь вивозять, починаючи з 2015 року, дітей-сиріт, дітей позбавлених батьківського піклування. І лише в одному випадку, до речі, нам вдалося знайти, що 7 дітей залишилися на території Білорусі. Хоча б така маленька крапля в морі, але є з чого стартувати, доводити сам міжнародний злочин. Мають бути активні дії України. От тут ми не повинні забувати, що у нас є дипломатичні відносини між Україною і Білоруссю.
Ми повинні зрозуміти, де ці діти, чи вони ще досі там і заборонити Білорусі робити таке без участі України. Хоче оздоровлювати українських дітей – то, будь ласка, у нас є дипломатичні відносини: дозвіл отримуєте, програму спільну розробляєте і тільки після того везете. А інакшого бути просто не дано. Ситуація подібна, злочин дуже подібний, але не ідентичний, не однаковий.
ЧИ ПРИМУСИТЬ СВІТ РОСІЮ ВІДПОВІСТИ ЗА ГЕНОЦИД
– Про відповідальність. У березні Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт Путіна і Марії Львової-Бєлової, їх підозрюють у воєнних злочинах у вигляді незаконних депортацій та переміщення населення, зокрема дітей, з окупованої території України щонайменше з 24 лютого 2022 року. Що з того часу змінилося? Якими є перспективи?
– Д. Г. Постанова на арешт від МКС дала чіткий сигнал всій світовій спільноті, що це насправді є (депортація, а не евакуація, – ред.). Це перший момент. Це перший крок до визнання факту геноциду. Передавання групи дітей з однієї етнічної групи до іншої етнічної групи – це ознака геноциду.
– Передаємо пас Катерині. Що змінилося і які перспективи?
– К. Р. Як декілька днів тому написала у своєму телеграм-каналі Марія Олексіївна (Львова-Бєлова, – ред.), наша четверта співрозмовниця, якої дуже не вистачає, ордер на арешт її лише погіршив ситуацію і ускладнив возз’єднання родин і повернення дітей. Я б тут наголосила, що проблема не в тому, що він ускладнив, а в тому, що хоч до ордера, хоч після ордера РФ не хоче повертати українських дітей. Тому фактично перебуваємо в статус-кво – нічого не змінилося. Навіть в тих нечисленних кейсах, про які вона говорить, де було возз’єднання родин, – ми вже знайшли третю частину дітей, яких вона не просто не допомагала повертати, але й ускладнювала цей процес. Тому просто їй дуже сильно хочеться за кордон.
Тому ми очікуємо розширення переліку злочинів.
– Хто це має зробити?
– К. Р. Міжнародний кримінальний суд. І можна зробити без фізичної присутності Львової-Бєлової та Путіна. Тобто це буде просто додаткове рішення до вже наявного. Розширення переліку злочинів у ордерах на арешт вже наявних, а так само нових ордерів на арешт, тому що це не лише 2 особи, які займалися незаконною депортацією та примусовими переміщеннями.
– Може, поговоримо про повернення. Станом на кінець червня Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець повідомив, що офіційно зафіксовано 365 незаконних усиновлень українських дітей, та насправді їх набагато більше. Скільки таких випадків може бути? Наскільки ця процедура всиновлення ускладнює роботу з повернення дітей? І взагалі з якими ключовими труднощами ми стикаємося під час повернення дітей?
– Д. Г. Ми розуміємо, що питання повернення дітей архиважке, тому що, на жаль, єдиного механізму повернення у світі просто нема. І тому всі механізми, які ми використовуємо тепер, це окремо розроблені операції спецпорятунку окремої дитини, чи невеличкої групи, чи трошки більшої групи дітей.
На жаль, так, звичайно, таємницю усиновлення ніхто не відміняв, і тому це розв’язує трошки ще більше руки представникам РФ, тому що так вони змінюють дітям ім’я і навіть дату народження. Коли ми говоримо про маленьких дітей, це взагалі дуже сильно впливає. Якщо ми говоримо про підлітків, то тут ситуація трошки краща. Ми фіксуємо всі відеоматеріали, все, що ми знаходимо, з приводу можливого факту усиновлення. Але зараз я не можу сказати, яка точна кількість українських дітей тепер в РФ була усиновлена. Наші діти є в базах російських, їх пропонують просто як на виставку, на ярмарку. Російським родинам, які стояли в чергах і хотіли усиновити російську дитину, тепер нав’язують і кажуть, що ви ніколи не отримаєте російську дитину на усиновлення, якщо не візьмете українську на тимчасове влаштування, це також правда, і ми також це фіксуємо. Україна намагається створити відповідні можливості, наприклад, такі, як база ДНК, для того, щоб діти, які тепер маленькі, у віці 30–40 років задумаються: можливо, я з України, і мене викрали і привезли. І ця людина зможе здати аналіз ДНК і знайти в базі своїх біологічних рідних, у неї буде шанс повернутися. Тобто, звичайно, ми боремося тепер за кожну дитину. Процедура усиновлення ускладнює процес повернення, точніше, пошуку швидше. Не так повернення, як пошуку. Будемо робити все, щоб навіть через багато років людина мала змогу дізнатися про своє походження, – це дуже важливо.
– Але припустимо, що перемога. Міжнародні інституції їдуть і отримали мандат на повернення дітей. Ми їх починаємо повертати. З якими основними труднощами ми зіткнемося?
– К. Р. Я б тут хотіла ще до попереднього додати. Ми не повинні очікувати завершення збройного конфлікту.
– А як? Якщо росіяни не захочуть?
– К. Р. Ми їх змусимо. Росія не перебуває у якомусь вакуумі, де вона одна. У нас є 193 держави, окрім Росії, і це питання – завдання для дипломатії.
– По-моєму, вона чхати хотіла….
– К. Р. Якщо ці держави проголосують на рівні Генеральної Асамблеї ООН, де зазначать, що вона має таке зобов’язання, тоді ці всі 193 держави будуть змушені, якщо РФ не повертає, долучитися до санкційного режиму. Будуть змушені виконувати ордер на арешт незалежно від того, чи члени вони Римського статуту.
Василь Самохвалов
«Укрінформ: вечірній стрім» виходить в ефір на ютуб-каналі Ukrinform TV. Це програма, де провідні експерти країни обговорюють актуальні події світу та України.