Українське відлуння давньої польської історії

Українське відлуння давньої польської історії

Укрінформ
Що спільного між Романом Сущенком і трьома польськими інтелігентами

У Варшаві відкрилася виставка малюнків українського політв'язня в Росії,  журналіста, кореспондента Укрінформу Романа Сущенка. Захід організований спільно посольством України в Польщі та Спілкою польських журналістів (SDP).

За час перебування в СІЗО Москви Сущенко намалював понад 20 малюнків, зі збільшених фотокопій яких і складається виставка. Її перша презентація відбулася в Києві під назвою «Мистецтво з-за ґрат». Потім її було показано в Брюссельському прес-клубі.

У відкритті виставки у Варшаві взяв участь генеральний директор Укрінформу Олександр Харченко. Виступаючи перед польською аудиторією, він звернувся до історій трьох інтелігентів із Польщі — журналіста, письменника, художника, які у різні часи перебували в засланні у Росії, а саме у В'ятці, В'ятському краї – там же, де зараз за гратами наш Сущенко.

Вважаючи, що це звернення буде цікавим і для української аудиторії, Укрінформ публікує повний текст виступу Олександра Харченка.

Шановне панство!

Сьогодні ми відкриваємо виставку мого колеги, журналіста Укрінформу Романа Сущенка. Ці малюнки, понад 20, він зробив під час політично вмотивованого російського слідства, перебуваючи в московському СІЗО Лефортово.

Перша презентація виставки відбулася восени, у нас у Києві, під назвою «Мистецтво з-за ґрат». Потім її було показано в Брюссельському прес-клубі. Зараз – у польській столиці, а далі, найближчим часом, ці малюнки будуть виставлені у Франції.

Давно зазначено, що люди, речі, творчі артефакти, які побували в тюрмі та носять на собі її відзнаку, набувають якоїсь особливої ваги. В’язниця наче збільшувальне скло виокремлює найважливіші риси речей, а ще більше – людей. Попри шалений психологічний тиск та обіцянки-цяцянки ФСБ, Сущенко не визнав провини, не пішов на співпрацю з облудним слідством. І там, за гратами, жив та живе напруженим життям. Багато читає, робить нотатки, плануючи з часом видати книжку. Підтримує фізичну форму, для чого робить зі звичайних пластикових пляшок і води гантелі та штангу.

І – малює! Коли дивишся на ці малюнки, в очі впадає їх неповторна кольористика. Одночасно стримана та виразна. З чого вона така? А з того матеріалу, який зміг надибати наш Роман під час створення того чи іншого малюнка. Лушпиння цибулі, сік буряка, чай, кулькова ручка, пральний порошок. Такі вони – життєві фарби, доступні нашому колезі за гратами. І з усього того, а також із туги за свободою, любові до життя, мистецького таланту, смаку виникли ці чудові міські та природні пейзажі.

Кілька слів про самого Романа. Він – власний кореспондент Укрінформу в Парижі. Обдарований, працьовитий, журналістськи прискіпливий. Універсальний, як це зазвичай прийнято у закордонних кореспондентів. Його арештували 30 вересня 2016 року, коли Сущенко, взявши кільки днів відпустки, прилетів у Москву до свого брата. Показово, що Слідче управління ФСБ втаємничило справу Сущенка, мотивуючи це важкою статтею «За шпигунство». Російське кривосуддя робить так, коли більш звичайного не впевнене у свої доказовій базі. Після двох років так званого слідства Романові винесли вирок – 12 років позбавлення волі. Великий термін. При тому, що, як зазначив захисник Сущенка Марк Фейгін, вся система доказів базувалася на свідченнях однієї єдиної людини – старого приятеля, з яким Роман був знайомий майже 30 років…

Російська преса намагалася зліпити з того якусь бондіану. В той час, коли йдеться про банальну провокацію, базовану на людській довірливості. Адже важко повірити, що стільки років дружніх стосунків нічого не важать. А спланувати подібну провокацію в такій стовідсотково контрольованій поліцейській країні, як сучасна Росія, – як кажуть, справа техніки.

При тому в російських медіа й досі можна знайти наскрізь брехливі заяви, нібито журналіста Сущенка ніхто не знає й життя його не відоме. Це при тому, що професійна журналістська діяльність кореспондента Укрінформу в Франції завжди була виключно прозора, що можуть підтвердити – і підтверджували – журналісти-міжнародники паризького пулу. В тому числі, до речі, й кореспондент російської «Нової газети».

Ба більше. У Романа та його дружини Анжеліки є двоє дітей. Син Максим – ще підліток. А от донька Юлія (яку ви тут бачите), як це часто буває у дітей, дивлячись на батька журналіста, й сама вибрала саме цю професію. І здавна працює теж у нас в Укрінформі.

Дружина та донька Сущенка
Дружина та донька Сущенка

Восени минулого року, після винесення вироку, Роман був етапований до місця відбування покарання – колонії в Кірово-Чепецьку, далекому передмісті обласного центру Кірова. Нещодавно донька Юлія та дружина Анжеліка вперше побували там на довгому триденному побаченні з Романом. Втім, про це ще розкаже сама Юля…

А я тим часом хотів звернути увагу на інше. В серпні 2017 року від Національного музею історії України до нас прийшло прохання. Яке? Надати їм лист Романа до колег з Укрінформу. З того час він там експонується на виставці, що розказує про українських в’язнів у Росії. Після такого особливо гостро відчуваєш, як наше буденне життя стає частиною історії. В якій ми – іноді свідки, іноді творці.

Я не знаю, наскільки красномовним є для польської аудиторії той факт, що наш Роман Сущенко відбуває неправедне покарання десь біля Кірова. Але згадаймо стару, дореволюційну назву цього міста, тих країв – В’ятка, В’ятський край. Одне з традиційних похмурих місць заслань польських патріотів, що боролися за свободу Польщі в кривавих змаганнях з Імперією.

От колеги з фотовідділу роздрукували мені такого листа з чотирма зображеннями. На одному – журналіст Укрінформу Роман Сущенко. А хто інші троє? Що поєднує їх – усіх чотирьох? Що? Те, що всі вони були заслані імперією, старою Російською, радянською чи вже цією новою путінською недоімперією до В’ятки, В’ятського краю.

 Станіслав Цивінський
Станіслав Цивінський

Ось, наприклад, Станіслав Цивінський, журналіст часів другої Речі Посполитої. Вже тоді він постраждав за одну свою статтю. Але найстрашніше сталося після впровадження пакту Молотова-Ріббентропа. Журналіста захопили радянські окупанти та відправили до В’ятлага, В’ятського табору з великого сталінського ГУЛАГу. Де він загинув навесні 1941 року.

Отже – журналіст Цивінський. Загинув у Кіровській області, колишньому В’ятському краї.

Кароль Дубецький
Кароль Дубецький

А от Мар’ян Кароль Дубецький. Напередодні повстання 1863 року він відбував заслання у В’ятці. А потім під час Січневого повстання представляв Русь, тобто Україну, в Національному Уряді, сформованому повсталими. Після придушення повстання він єдиний з Уряду, кому пощастило уникнути насильницької смерті, страти. Пізніше, після першого розпаду Російської імперії Дубецький написав у книзі споминів «Відлуння Січневого повстання» такі гіркі рядки:

«Росія-переможиця, засмакувавши крові й гноблення, запанувала у варварський спосіб над переможеним народом, за допомогою школи вдираючись у думки молодших поколінь, затираючи національну свідомість... Власні традиції кращих часів поступилися місцем плазунській науці русифікаторів».

Як точно та жорстко сформульовано! Наскільки ця думка русина XIX століття співзвучна відчуттям українців XXI-го.

Отже – русин Мар’ян Дубецький. Відбув заслання у В’ятці у 1861-1862 роках.

Ельвіро Андріолі
Ельвіро Андріолі

І нарешті – Міхал Ельвіро Андріолі, польський художник, графік, знаний ілюстратор багатьох класичних творів, починаючи з Міцкевича. Він також брав участь у Січневому повстанні. Зумів утекти на Захід. Але повернувся до країни в якості уповноваженого Польського Національного Комітету окупованих земель. У 1866 році Міхал був заарештований та висланий у В'ятку, де перебував у засланні до 1871 року.

Отже – художник Міхал Андріолі. П’ятирічне заслання у В’ятці.

І ще раз – замикаючи коло – Роман Сущенко, українець, журналіст, художник, виставку якого ми відкриваємо. 12 років колонії суворого режиму в Кіровській області, колишньому В’ятському краї. Актуальне українське відлуння давньої польської історії…

Розглядаючи малюнки Романа, відчуйте його світлу тугу за волею. А також відчуйте спільні риси нашої історії, української та польської. Історії непереможної боротьби за свободу, в якій у нас був і є один спільний супротивник.

Але, відкриваючи виставку Сущенка, не забуваймо і про інших українських політв’язнів у Росії. Що там далеко ходити – в одній колонії з Романом відбуває покарання Валентин Виговський (знову ж таки, яке гучне прізвище – для тих, хто пам’ятає історію).

Загалом на цей час нараховується 69 українських політичних в’язнів у Росії, до яких після свавілля РФ біля Керченської протоки додалися 24 військовополонених моряки. Все це люди, яких Кремль взяв у заручники, плануючи виторгувати за них санкційні чи якісь інші послаблення.

Окремий великий біль – стан речей на окупованому Донбасі та в анексованому Криму. Важко уявити, але в сьогоднішній Європі цілий народ, кримські татари, вдруге за останнє сторіччя стає жертвою політики імперського приборкання. Це факт, про який не можна забувати. Як і про те, яку велику частку серед українських політв’язнів становлять саме кримські татари.

Як журналіст не можу також не згадати про захоплених російськими посіпаками на окупованих територіях українських журналістів. Це Станіслав Асєєв та Олег Галазюк в окупованому Донецьку; Микола Семена, неправедно засуджений в окупованому Криму.

Ми з вами, Європа, світ не можемо спокійно спостерігати за свавіллям Росії, такого собі міжнародного хулігана. Це просто небезпечно для всіх країн вільного світу. Кому краще знати про це, як не Польщі?.. Тому демократичні країни мають єднатися в своїй позиції жорсткого несприйняття агресії, порушення норм міжнародного права, політики захоплення заручників. Як показує досвід, кремлівський режим випускає когось зі свої пазурів тільки в тих випадках, коли це стає для нього надто незручним, веде до іміджевих чи якихось інших втрат.

Згадаймо, до речі, ще іншого кримчанина – Олега Сенцова. Російські спецслужби схопили його під час стрімкого творчого злету. Щоб зняти свій перший фільм, Олег продав свій невеличкий бізнес. І та стрічка, «Гамер», отримала приз на Роттердамському фестивалі. Сенцов розпочав роботу над другою картиною. Та вона була призупинена війною, підступною окупацією Криму…

Наразі Сенцов відбуває покарання в найважчих умовах полярного Лабитнангі. Й Кремль уперто не хоче випускати його з-за грат. Хоча цього вимагали і вимагають десятки найвідоміших киномитців світу. В тім числі, три славетних польських режисери: Анджей Вайда, також – Кшиштоф Зануссі та Агнешка Голланд…

А кілька днів тому розпочався Берліналє. Вчора та сьогодні на Берлінському кінофестивалі проходять прем’єрні покази польсько-українсько-британського фільму Агнешки Голланд «Містер Джонс». Ця картина – про принципового валлійського журналіста Гарета Джонса, який у 1932-33 роках не піддався на кремлівську пропаганду та чесно розказував світові про страшний злочин Голодомору в Україні. Але не всі в тому світі хотіли почути Гаррета Джонса. А хтось просто був куплений Кремлем.

І знову ж таки – наскільки сучасно звучить ця тема сьогодні. Знову кремлівські злочини, знову намагання замилити очі чи підкупити політиків та журналістів Заходу.

Але сьогодні ми сильніші, ніж були 85 років тому. По-перше, тому що нас більше, ніж було тоді, а Московської імперії – менше. По-друге, тому що в нас є великий досвід, у чомусь сумний, а в чомусь – славний. І ми з вами про ці історичні уроки ніколи не забудемо. Головний із них, що наша сила – в єдності, солідарності. Або, як говорилося в гаслі польських повстань, яке потім перейняли радянські дисиденти: «За нашу і вашу свободу». (Даруйте за пафос, у цій ситуації не зайвий).

А також – за те, щоб наша журналістика була чесною. Як у сміливого британця Гарета Джонса, героя спільної українсько-польської стрічки.

Волю Роману Сущенку! Волю українським політв’язням! Руки геть від України!

Олександр Харченко, Варшава-Київ

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Актуально

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-