«Старофлотські казарми»: місце, де живе історія

Це комплекс «Старофлотські казарми» - пам’ятка архітектури національного значення, збудована ще у 1833-1835 роках. Сьогодні в одному з її приміщень розташований обласний краєзнавчий музей з однойменною назвою, який є візиткою Миколаєва і одним із найкращих в Україні.

Задумані ці казарми були ще адміралом Грейгом, який командував Чорноморським флотом до 1833 року. Але збудовані англійським архітектором Чарльзом Акройдом уже за його наступника - адмірала Лазарєва.

Це оригінальний архітектурний ансамбль, розташований навпроти тодішнього адміралтейства і побудований у стилі пізнього класицизму. Такий тип архітектурного вирішення був характерним для більшості будівель Миколаєва першої половини XIX століття.

ДРУГЕ ДИХАННЯ ФЛОТСЬКИХ КАЗАРМ

«Старофлотськими ці казармами стали у 20-ті роки минулого століття. А першочергове їх призначення - казарми для флотських екіпажів. Це щось на зразок полку для сухопутних військ. Для тодішнього Миколаєва розміщення підрозділів військово-морського флоту було важливим питанням, адже в місті була база Чорноморського флоту. Екіпажі були трьох видів – морські, портові і робочі», - розповідає завідуюча науково-експозиційним відділом музею Олена Пономарьова.

За її словами, в першій половині XIX століття в Миколаєві процвітало вітрильне суднобудування, кораблі будували з дерева. Отож такі спеціальності як вітрильники, купорщики, конопатники дуже цінувалися. Не даремно ж ці люди ходили у плавання разом із військовим екіпажем і базувалися в цих казармах.

Комплекс складається з трьох триповерхових, П-подібних приміщень, які утворюють «каре». Всередині є просторий двір, де свого часу розташовувалися господарські будівлі. Кожна казарма мала своє призначення і в ній могло розміститися 1,5 тис. людей. Для порівняння - це екіпажі двох вітрильних лінійних кораблів.

У 1862 році в одній із казарм було відкрито перший у Миколаєві середній навчальний заклад – Олександрівську чоловічу гімназію. З 1940 року тут розташувався будівельний коледж.

У 1999 році остання військова частина покинула ці казарми, і вони були передані обласному краєзнавчому музею. 7 років тому держава виділила кошти з бюджету на ремонт однієї з казарм, куди і переїхав краєзнавчий музей, який багато років тулився у непристосованому приміщенні. За планом мали відремонтувати ще дві казарми і створити тут безпрецедентне в Україні музейне містечко з різнопрофільними музейними закладами, художніми салонами, антикварними і букіністичними крамничками, зеленим театром, майданчиками для проведення фестивалів та історичних реконструкцій, вітряним млином, який досі чекає в селі Лимани Очаківського району, ретро-кінотеатром тощо. Тим більше, що у дворі є багато місця, де можна проводити фестивалі, концерти. Проте наразі цим планам не судилося збутися, хоча співробітники музею впевнені, що рано чи пізно це таки станеться.

ДИКИЙ САД

У кожному краєзнавчому музеї зберігається багато експонатів, які розповідають історію того чи іншого краю. Є вони і в Миколаєві. Але є тут і те, що відрізняє цей музей від інших. Останніми роками він став дуже популярним місцем для науковців і дослідників з різних країн. Вони приїжджають сюди, вивчають тутешні колекції і пишуть фундаментальні праці, бо є про що. Адже за стародавніх часів на території Миколаївщини існувало кілька високорозвинених культур. Зокрема, це кіммерійська, антична і скіфська. У фондах музею зберігається близько 40 тисяч предметів з розкопок курганів, поселень, городищ, могильників. У тому числі і багата колекція, отримана завдяки багатолітнім розкопкам на території античної держави Ольвія.

Але найстарішою є кіммерійська культура. Ще у XIII-IX століттях до нашої ери на теренах сучасного міста Миколаєва виникло кіммерійське поселення. Зараз воно відоме як городище «Дикий сад», яке лише на тисячу років молодше за єгипетські піраміди і щонайменше на 500 років старіше за Ольвію. Воно було відкрите 92 роки тому видатним українським археологом та істориком тих часів Феодосієм Камінським. Продовженню масштабних досліджень завадив його арешт НКВС. Історик повернувся до Миколаєва тільки після реабілітації у 1954 році. Але поновити роботу на цьому городищі він так і не зміг. І лише у 1991 році тут почалися розкопки, які тривають і донині.

«Дикий сад» є єдиною в Україні археологічною пам’яткою – залишками чорноморського міста-порту часів легендарної Трої. Сам факт існування цього городища цікавий уже тим, що кіммерійці вели кочовий спосіб життя і переважно не залишили довготривалих поселень. Але саме тут люди прожили досить довго. Як діюче поселення «Дикий сад» проіснував майже чотири сторіччя.

У «Дикому саду» існувало соціальне розшарування людей, що є початковим моментом зародження держави. Але тутешньою елітою були не військові вожді, а саме майстри.

За словами керівника розкопок, археолога-ентузіаста Кирила Горбенка, тут знайдено велику кількість артефактів епохи бронзи. Зокрема, 74 бронзових предмети: починаючи від маленького шила і завершуючи великим бронзовим казаном і сокирами. А ще біля 130 кістяних та 150 кам’яних: псалії, різні проколки, предмети для плетіння канатів, ковзани, булави, молотки, посуд, чимало кераміки і багато чого іншого. Все це і зберігається у краєзнавчому музеї «Старофлотські казарми».

«Особливий інтерес наших відвідувачів викликає бронзовий казан, датований XIII, початком X ст. до н.е, знайдений у «Дикому саду». Він виготовлений з окремих бронзових пластин у техніці розклепування. Хімічний аналіз бронзи засвідчив, що вона - карпатського походження», - розповідає старший науковий співробітник краєзнавчого музею Наталя Гаркуша.

ОЛЬВІЙСЬКІ ГРОШІ-ДЕЛЬФІНИ І ПОСУД ЯК МІРИЛО СТАТУСУ

Візиткою музею є Ольвійська колекція. Гості та мешканці Миколаєва виявляють до неї неабиякий інтерес. Торік виповнилося 120 років від початку стаціонарних археологічних досліджень на території стародавньої держави античної доби - Ольвії Понтійській. Як відомо, тут є залишки давньогрецького міста, яке проіснувало тисячу років - із другої чверті VI століття до нашої ери до 70-х років IV століття нашої ери. Сьогодні «Ольвія» - історико-археологічний заповідник Національної академії наук України, що розташувався в Очаківському районі Миколаївщини.

Нині, після окупації Росією Криму, на території України античних полісів залишилось лише два – Ольвія і Тіра. І тому не дивно, що одне з центральних місць у краєзнавчому музеї відведено саме ольвійській колекції. Вона почала формуватися ще у 1920 році. У період Другої світової війни частину її вивезли у Кенігсберг (теперішній Калінінград у Росії). Попри це, і зараз вона є однією з найбільших в Україні. Тут представлені великі архітектурні деталі – карнизи, фрагменти колон, дрібна теракота з зображеннями Медузи Горгони, богині Афіни та інші. Цікава епіграфічна колекція, зокрема, мармурові стели з присвяченими комусь написами. Наприклад, «багатий житель у неврожайний рік поділився з містом грішми, щоб купити зерно і місто дожило до наступного урожаю».

Відвідувачам стає зрозуміло, що Ольвія – великий ремісничий центр. Це металеві вироби, литі та кам’яні форми, предмети з ювелірних майстерень, у тому числі, маленькі глиняні миски, куди розливали цінні метали і виготовляли прикраси.

До унікальних знахідок відносять і дерев’яну скриньку з намистом, якій близько двох тисяч років. Річ у тім, що дерево погано зберігається і виготовлені з нього предмети швидко руйнуються. «Ця скринька з обгорілого дерева знайдена в жіночому захороненні. У греків була традиція поминальних вогнищ. І коли гаряче повітря потрапило на неї, виділилася смола, яка й допомогла їй зберегтися, тобто, вона сама себе «законсервувала». У музеї вона вже понад 80 років, причому їй не створено жодних особливих умов», - каже Гаркуша.

Є тут і досить рідкісні бронзові «дельфінчики». Це ольвійські грошові знаки, вони мають різний розмір, зокрема, є і досить великі. А ще тут чимало монет, культових фігурок, прикрас. Ось, наприклад, колекція з двох десятків великих монет. Її принесла мешканка села Мішково-Погорілове, що майже за 40 км від Ольвії. Її знайшли під час будівництва дому. Спочатку жінка принесла монети в музей на консультацію, але її вмовили залишити знахідку тут.

Особливо багато тут різноманітного посуду. Річ у тім, що в Ольвії посуд був показником добробуту і вказував на соціальний статус його власника. Особливо приваблює чорнолаковий. На деяких предметах є певні зображення. Взяти хоча б ось цю чашу з обрисами чоловічої фігури воїна зі щитом. Вона датована V ст. до нашої ери і має дві ручки – горизонтальну та вертикальну.

Варто також зауважити, що навкруги античного міста Ольвія також існували численні поселення сільської округи - Ольвійська хора. Їх жителі займалися рибальством, скотарством, землеробством. Отож в експозиції можна побачити комплекс для риболовецького промислу: гачки, гарпун, прилад для плетіння сітки.

Антична колекція музею налічує десятки тисяч предметів, з яких лише 2,5 тисячі виставлено на огляд. «Є задум, після того як буде відремонтовано приміщення ще однієї казарми, розмістити там усі фонди з цього розділу. І, звичайно ж, центральну частину там займуть саме предмети з ольвійської експедиції. Зараз частина з них зберігається на території заповідника, ще більше - у фондах інституту археології НАНУ. Наразі на державному рівні обговорюється ідея передачі всієї археології в регіональні музеї. І Миколаївський краєзнавчий - перший претендент її отримати», - поділилася планами Наталя Гаркуша.

ОБРЯД БРАТАННЯ У СКІФІВ

Практично одночасно з давньогрецькими поселеннями на Миколаївщині існувала й інша культура – скіфська. У VII-III столітті до нашої ери землі Північного Причорномор’я були освоєні скіфами. На території Миколаївщини мешкали скіфи-кочівники. Це були хороші воїни, про що свідчать знахідки – мечі, наконечники стріл, деталі захисного обладунку, кінська збруя. Все це також можна побачити в музеї. Цікава і реконструкція скіфського воїна в повному обладунку, зроблена за матеріалами розкопок на території Новобузького району. Це було унікальне відкриття, адже вперше вдалося побачити повний комплект озброєння і захисний комплект воїна.

«Крім того, маємо цікавий матеріал із розкопок степових курганів V-IV ст. до нашої ери. Вперше представлені жіночі предмети, знайдені в захороненні багатої скіфіанки. Це добре відполіроване бронзове дзеркало, два веретена (одне зі слонової кістки), золоті предмети – намистини, пластини, підвіски. Безумовно, унікальним предметом є кам’яна стела воїна-скіфа з озброєнням та чашею-ритоном, яку він притискає до грудей. Вона датована V ст. до нашої ери. У цієї чаші цікава історія, яка має стосунок до обряду братання. У неї наливали вино, куди потім кожен воїн капав кілька крапель своєї крові. Чашу пускали по кругу і всі, хто випив із неї, вважалися кровними родичами. Обряд проводили тоді, коли воїну треба були йти в бій, а поряд не було кровного родича. Про унікальність цієї стели свідчить хоча б той факт, що свого часу Санкт-Петербурзький «Ермітаж» намагався отримати цей предмет на постійне зберігання. Але їм виготовили гіпсову копію», - стверджує моя співрозмовниця.

Вона також звертає увагу ще на одну колекцію епохи бронзи, знайдену в Кривоозерському районі Миколаївщини. Це бойові сокири, серпи, долота - всього 23 предмети.

Ольвія і скіфи існували поряд кілька сторіч, а відтак, їхні культури зазнавали взаємного впливу, і їхня спільна історія сповнена подіями, у тому числі драматичними й героїчними. Яскравий приклад – у другій половині IV ст. до нашої ери ольвійці і скіфи об’єдналися і разом встояли проти військ Олександра Македонського. У результаті корпус македонської армії під командуванням Зопіріона, який було направлено на підкорення Північного Причорномор'я, зазнав поразки і змушений був відступити.

ТРЕБНИК, РЕДАГОВАНИЙ ПЕТРОМ МОГИЛОЮ, І КОЗАЦЬКІ ЛЮЛЬКИ

Чимало уваги в музеї приділено й епосі козацтва. Колекція цього розділу налічує понад 500 предметів. Велику частину з них було знайдено на території Буго-Гардівської паланки. Зокрема, це предмети побуту, образотворчого мистецтва і навіть кахлі. Є також фрагменти козацьких хрестів другої половини XVIII ст. Викликають неабияку цікавість у відвідувачів матеріали Очаківської фортеці, яка була об’єктом військових походів козаків. Тут можна побачити озброєння, фрагменти кераміки, кістяні та металеві вироби.

Висвітлені і події 1709 року – Північна війна між Росією і Швецією. Зокрема, драматичні події, коли залишки війська Мазепи проходили територією Миколаєва дорогою до Туреччини. Як відомо, вони зупинялися на території нинішнього яхт-клубу, де мали отримати плавзасоби, та цього не сталося. Згодом вони все ж переправилися через Південний Буг у районі Руської коси.

Неабиякий інтерес викликає й діорама на тему заселення козаками території Миколаївщини. На ній зображено козацький зимівник із церквою, сторожовим постом та іншими атрибутами. Як відомо, на місці зимівників згодом виникли сучасні українські поселення.

«Перлиною музейної колекції цього періоду є требник, виданий у 1646 році в друкарні Києво-Печерської лаври. Він редагований самим Петром Могилою. У 1648 році учні київського колегіуму подарували його Богдану Хмельницькому. У 1989 році він був придбаний для нашого музею з аукціону», - розповідає Наталя Гаркуша.

Безумовною окрасою експозиції є унікальна колекція козацьких люльок – одна з найбільших в Україні. За інформацією наукового співробітника музею Сергія Гаркуші, який свого часу займався дослідженнями цієї колекції, вона складається з 128 екземплярів керамічних люльок ХVІІ–XVIII століть. Для порівняння, у Дніпропетровському історичному музеї, що славиться своєю козацькою колекцією на 2010 рік було 132 люльки, а у Вінницькому краєзнавчому – 71 екземпляр. Миколаївська ж колекція збиралася протягом багатьох років з різних джерел. Найцікавіші екземпляри придбані на зібраннях колекціонерів у Полтаві, Херсоні та інших містах. Відомо, що люльку козаки берегли як зіницю ока. Про тривале використання люльок свідчить сильна закопченість чашечок багатьох із них.

Історія козацтва тісно пов’язана зі зброєю, і в музеї приділяють цій темі багато уваги. Зокрема, завдяки грантовим коштам вдалося відреставрувати понад 70 предметів холодної та вогнепальної зброї періоду XVI-XX століть.

Зараз вони оформлені в окрему виставку, яка викликає неабияку цікавість у відвідувачів «Старофлотських казарм».

«WONDERLAND» ПО-МИКОЛАЇВСЬКИ

Та попри те, що музей має велику й цікаву колекцію предметів, які розповідають як про прадавню, так і про сучасну історію Миколаївщини, він намагається постійно рухатися вперед. «Ми постійно розвиваємося. Сьогодні у нас демонструються нові різноманітні виставки на різні смаки. Безумовною окрасою є унікальна інтерактивна залізниця "DREAM CITY» (місто мрії)», - розповідає директор музею Володимир Михайлов.

В основу виставки лягла приватна колекція, зібрана за понад 30 років миколаївським краєзнавцем, колекціонером Андрієм Шинкаренком та його колегами. Приблизна вартість моделей сягає понад мільйон гривень. Виставка інтерактивна, сюди приходять не лише подивитися, а й самим стати учасником процесу. Вона створена за принципами найбільшого макета залізниці в світі - «Wonderland» у Гамбурзі (Німеччина).

Цю виставку вже відвідало понад 10 тисяч миколаївців і гостей міста, серед яких - представники 40 країн світу, але інтерес до неї не згасає. Отож прийнято рішення про розширення цієї експозиції вже найближчим часом.

«У нас є що показати. Багато чого зберігається в запасниках. Отож у планах музею – ремонт і реставрація ще однієї казарми. Наразі ми намагаємося віднайти кошти, щоб почати розробляти проектно-кошторисну документацію. Ми розуміємо, що потрібні чималі гроші. Адже на реставрацію першого корпусу, де нині розмістився музей, у 2012 році було витрачено понад 40 млн грн, та все ж сподіваємося, що наша мрія збудеться. Адже наразі для міста Миколаєва туристична сфера є одним із пріоритетних напрямків. І наш архітектурний комплекс та музей - один із головних об’єктів, де хотіли б побувати наші гості», - упевнений Володимир Михайлов.

Алла Мірошниченко, Миколаїв

Фото автора