Як Британія загнала себе в цугцванг, а ЄС його уникнув

День, коли почнеться реальна процедура виходу Великої Британії із ЄС, невпинно наближається – незалежно від, власне дати, а от розуміння як само піде та до чого призведе цей процес, нема ані в Лондоні, ані в Брюсселі. На тлі перемовин та політичних баталій спостерігачі із різних боків вже малюють нові сценарії майбутнього для континенту, хтось – радіє, хтось – пророкує потрясіння, хтось просто банально рахує гроші. Чим закінчиться все це – суцільна загадка, але вже зрозуміло – Brexit запам’ятається усім і надовго.

Перетягування канату – до політичної смерті

Коротко – про недавнє минуле. Тиждень тому, 11 березня, очільниця британського уряду Тереза Мей узгодила нову редакцію угоди про вихід Британії з ЄС у Брюсселі, але настрій там був вже недвозначним, за словами президента Єврокомісії Жан-Клода Юнкера: «Не буде подальшої інтерпретації інтерпретацій або запевнень щодо запевнень. Або ця угода, або Brexit може не відбутися взагалі». І схоже, він був недалекий від істини: 12 березня 391 депутат Палати громад знову відхилив проект відредагованої угоди з ЄС.

Тож питання поставлене руба: або до 29 березня має бути рішення, або Об’єднане Королівство просто залишиться поза ЄС без жодного перехідного періоду, а це однозначно вдарить по економіці та позиціях Британії в світі. Про це дуже лаконічно висловився представник ЄС на перемовинах Мішель Барньє: «Дозвольте мені чітко пояснити: єдиною правовою основою для перехідного періоду є угода. Немає угоди – значить немає і перехідного періоду», а потім й додав: «ЄС зробив усе можливе, щоб допомогти укласти угоду про Brexit. Вихід з глухого кута може бути знайдений тільки в Британії. Наша ж підготовка до виходу без угоди стає важливішою, як ніколи до цього». Здавалося б, криза дійшла свого апогею.

Протягом 13 березня акценти політичного протистояння стали трохи змінюватися. По-перше, британські парламентарі проголосували про відмову щодо Brexit без угоди, чим дали надію на вирішення питання всередині самої Британії. По-друге, місіс Мей заявила, що буде змушена оголосити про відтермінування виходу з ЄС (а це не влаштовує саме парламент), якщо Палата громад не проголосує саме відхилену угоду. По-третє, лідери ЄС, на рівні очільників Німеччини, Франції та єврокомісарів почали обережно говорити про відтермінування Brexit, але причини такого кроку має сформулювати саме Лондон. На кінець тижня частина Консервативної партії висунула ультиматум голові партії Мей: як би там не склалося – їй треба йти у відставку, або у липні, або – навіть краще – ще раніше, у травні.

«Цугцванг» по-британськи

Цей військово-шаховий термін як ніколи доречний у ситуації із Brexit. Є три дороги – вихід без угоди, відтермінування виходу із коригуванням угоди та відміна виходу взагалі. І кожен із сценаріїв не на користь Лондону. Звісно все це додає головного болю і ЄС.

Що ж, сама ідея Brexit це чи найбільший удар по європейській єдності із самого початку існування ЄС. Та зробили його самі британці власними руками. Чим – свідомо чи ні – зіграли на руку усьому євроскептичному та відверто реакційному на континенті. Як знати, чи мала б такий успіх Марін Лє Пен у Франції 2017-го, чи отримала б Чехія другий термін президентства Мілоша Земана, чи мала б зараз Італія уряд відвертих популістів, а Віктор Орбан та Ярослав Качинський – вибудовували б очевидно нову вісь правого впливу на Сході Європи? І саме референдум 2016 року в Британії став початком цього тривалого випробування для усього континенту. Причому – із незрозумілим фіналом. Є, звісно, версія про втручання та вплив Росії, і вона, до речі цілком логічна, але все ж таки доказів того втручання представлено замало, особливо, у порівнянні із «справою Скрипалів». Та й, будемо відвертими, не російські ж агенти ходили на референдум (72% населення на хвилиночку). Тож – самі, все самі…

А от щодо варіантів подальших подій можна сміливо говорити наступне: усі варіанти цілком реальні. На користь «жорсткого» Brexit говорить наявна внутрішня політична криза. Фактично, в уряду нема ані більшості в парламенті, ані маневру дій. Спроба Мей побути «залізною леді», здається, грає проти неї, адже незадоволення зростає саме всередині власної партії, яка вже вважає лідерку «збитим льотчиком» та думає вже про наступні власні політичні перспективи.

Інша річ, що відтермінування виходу – це рішення ЄС, а не Лондона, і Брюссель доведеться просити. Лідери Франції та Німеччини Емануель Макрон та Ангела Меркель сформулювали позицію достатньо просто: «Якщо Лондону потрібно трохи більше часу, ми не відмовимо, але нам потрібний впорядкований вихід Британії з ЄС». А це в умовах, що склалися, практично нівелює будь-які позитиви після виходу: економіка залишатиметься у підвішеному стані ще тривалий період, а вихід зі спільного європейського ринку обіцяє лише два швидкі наслідки: підвищення цін (а вони й так в Британії чималі) та зростання безробіття (виробництва будуть скорочуватися).

Чи не доведеться тоді проводити дострокові вибори, де перемогти цілком можуть противники Brexit – лейбористи та шотландські націоналісти? Лідерка останніх Нікола Стерджен натякнула що її політична сила та, власне, уся Шотландія була б не проти взагалі повернутися до питання потреби у виході: «Прем'єр повинна визнати поразку і прийняти можливість змінити рішення про вихід».

Соцопитування показують невелику перевагу противників виходу ЄС: за одними, таких 53%, за іншими – 48 %. А тому, хоч можливість відміни Brexit ніким не спростовується, але це виглядає більше як політична мрія – оговтатися від політичного кошмару та прокинутися у день, що передував йому.

Європа ж має нагоду чітко усвідомити до чого призводять різкі та невиважені кроки, не важливо чим вони викликані та хто їх винуватець. По факту: Брюссель тепер отримує нове співвідношення сил, коли «нові країни» всередині ЄС – та сама Польща, Угорщина та Чехія, отримують куди більшу вагу – як в економіці, так і в усіх інших питаннях. А якщо голоси Орбана, Качинського та Бабіша с Земаном важитимуть більше, то домовлятися треба буде значно частіше та складніше. Проте, саме названі країни Східної Європи можуть надати ЄС нового поштовху для змін, коли прагнення окремих країн будуть враховуватися більше. Головне, щоб ці прагнення не руйнували самого ЄС.

Чи можна зробити Британію Великою знову?

Що ж це все означає на загальносвітовій арені? Це, схоже, не менше, ніж кінець відносин всередині «старого світу» та, великою мірою, в стосунках Європи з рештою світу. Виявилося, що ірраціональна ідея самостійного існування – це не більше ніж політичний блеф, засіб шантажу для вирішення власних проблем. Приклад Британії доводить, що одинаки в сучасній політиці приречені на поразку, адже ЄС дав зрозуміти: для нього вихід Британії не стане критичним, а проблеми створить – саме для британського ринку та економіки.

На що ж розраховували ідеологи Brexit та чого у підсумку домоглися? Повернути Британії її славну минулу історію не вдасться апріорі, тобто стати знову Великою вона може (та й успішно це робить) тільки у назві. Той факт, що політична реальність в самій країні зміниться дуже швидко – теж майже не викликає сумнівів – і, здається, це буде стосуватися не тільки конкретно політичного майбутнього Терези Мей. Але що дасть прихід до влади, скажімо, лейбористів з ідеєю «повертатися до ЄС»? Дуже ймовірно, що цього у Брюсселі вже точно не зрозуміють, бо втомилися, звикли, продумали шляхи.

На тлі британської кризи Франція та Німеччина створюють спільний парламентський орган, що буде напрацьовувати пропозиції до урядів країн-лідерів ЄС, а президент Франції Емануель Макрон вже формулює нову місію та мапу єдиної Європи без Британії. Албанія та Північна Македонія чекають на початок перемовин із Брюсселем щодо приєднання до єдиної Європи. Здається, історія сама розставляє все і усіх по місцях – згідно із здатністю бути сучасним та послідовним.

Олександр Севастьянов, кандидат історичних наук, доцент кафедри міжнародних відносин і суспільних наук Національного університету біоресурсів і природокористування України (Київ)