Перший «Оскар» для України: і вітання, і співчуття водночас
Так, це пронизливий фільм авторства Мстислава Чернова, фотокореспондента Євгена Малолєтки та продюсерки Василіси Степаненко, які разом із режисером працювали в оточеному Маріуполі у 2022 році. Вони стали свідками окупації, обстрілів, руйнувань, лікарняного життя та людських історій, понівечених війною у напівзруйнованому приміщенні, і змогли не лише відзняти, а й вивезти матеріали вже з окупованого Маріуполя.
Як сказав в оскарівській промові режисер Чернов: «Кіно формує спогади, спогади формують історію». Важливо, щоб ця історія промовляла правду. Власне, виступ Мстислава Чернова на святі кіно виглядав блискучою болючою і концентрованою правдою, яка відрізнялась від святкового фону. Правда промовляла вперше з часів повномасштабного вторгнення на великій сцені найвідомішої кінопремії.
Розтиражована фраза про перший український «Оскар», якого б краще не було, далі конструювала не менш важливі сенси, – і для фільму, і для глядачів. Про важливість пам’яті, про крихкість життя і необхідність докласти всім нам зусиль – і світові, і українцям, аби ці трагедії не були даремними, а ще про значення перемоги для нашого майбутнього – йдеться далі у наших експрес-розмовах із діячами культури.
Юрій Макаров, журналіст, телеведучий та документаліст, каже про той рідкісний випадок у кіноіндустрії, коли «справедливість взяла верх». Це передовсім важка і емоційно сильна робота оператора, «як людина з камерою має мужність не відводити очі від страшного. Після того, як в одному з епізодів загинула маленька дівчинка, яку намагалася врятувати. І він опускає камеру, але не вимикає. І оця камера в підлогу – це одне з найсильніших для мене відчуттів від документального фільму».
Фільм «20 днів у Маріуполі» до «Оскара» вже отримував численні нагороди. До сьогодні стрічка здобула більш як 20 нагород та понад 40 номінацій. Серед них премія BAFTA у категорії «Найкращий документальний фільм», він визнаний документальним фільмом року на 44-й щорічній премії London Critics' Circle Awards.
За день до вручення «Оскара» картина «20 днів у Маріуполі» отримала й найвищу українську мистецьку нагороду – Шевченківську премію. Стрічка мала і касовий успіх – за перший вікенд вересня 2023 року фільм зібрав понад 530 тисяч гривень в українському прокаті, ставши найбільш касовим українським документальним фільмом в історії.
Тональність відгуків на перемогу задав режисер своїм виступом, і це нині дуже відчувається в реакції людей. Мстислав Чернов зі сцени промовив: «Це перший «Оскар» в історії України. Це честь для мене. Але напевно я буду першим режисером на цій сцені, який скаже, краще б я ніколи не знімав цього фільму. Якби я міг змінити це. Щоб Росія ніколи не нападала на Україну, ніколи не окуповувала наші міста».
... І це справді перемога з важким серцем.
Натомість, вітаючи усіх причетних до першого українського «Оскара», режисерка та письменниця Ірина Цілик згадує і про інші оскарівські перемоги: «Україна вже колись пишалася двома відзнаками від Американської кіноакадемії. У 2006 році їх привіз засновник компанії «Фільмотехнік» Анатолій Кокуш. Ці відзнаки присуджуються за наукові та інженерські розробки в галузі кінематографа. Хто з українських кінематографістів не знає крани від «Фільмотехнік»? У Голлівуді їх знають також, і це приємно. Також «Оскари» свого часу отримували етнічні українці, емігранти. Але сьогоднішня нагорода для нас дуже особлива. Вперше український режисер отримав «Оскар» за стрічку від України, тож славімо його».
«Ін’єкція справжності для людей в марнославній індустрії», – так говорить про значення перемоги колективу документальної стрічки Юрій Макаров у розмові з Укрінформом. «Вони це зафіксували просто зараз, для цього світу. Люди отримують ін'єкцію справжньої інформації про те, що відбувається в Україні». А ще перемога важлива як маркер, що фіксує подальший напрям: «Оскар», як і будь-яка премія (але «Оскар» – це в квадраті), це сигнал для індустрії: от тут зона інтересу, тут перспективний напрямок. Я переконаний, що після цього «Оскара» в Україну поїде не одна знімальна група з-за кордону, яка буде розповідати далі про нашу війну. І тут треба тільки не зіпссувати, і МО – видавати акредитації. Тому що нам надзвичайно важливо і необхідно, щоб далі про Україну, про українську війну розповідали не лише наші».
Фільм, зроблений українськими кінематографістами (це важливе уточнення, оскільки фінансувалась стрічка не з України), зазначає Алік Шпилюк, кінокритик, який свого часу був програмним директором Одеського кінофестивалю, а нині артдиректор Української кіноакадемії: «Це, безумовно, неймовірне досягнення. Його не можна порівняти поки що взагалі ні з чим. Тому що це перший «Оскар» в історії України. Хоча автори цього фільму – українці, але, на жаль, гроші там не українські. Хотілося б, щоб був повноцінний «Оскар», який отримував, власне, повністю український фільм, а не американський, зроблений українськими кінематографістами». Звісно, що це аж ніяк не применшує вагу і значення фільму, зробленого українцями, про Україну, про агресію Росії проти України».
Окремого «Оскара», напевно, заслуговує промова Чернова, яка на фоні радісного свята «індустрії марнославства» демонструвала справжні емоції людей, які пройшли крізь пекло: «Чернов сказав дуже правильні слова, і я думаю, що не можна було б знайти слова «правильніші» тих, що він сказав. Тому що це... З одного боку, досягнення українських кінематографістів. А, з іншого боку, ми всі розуміємо причину появи цього фільму. І причину насправді і уваги. І перемоги, напевно», – зазначив Алік Шпилюк.
Фільм «20 днів у Маріуполі» і його перемога важливі ще й для розуміння, що у воєнний час змінюється й сама оптика кіносфери. В першу чергу в Україні. Чимало з кінодіячів нині воюють. А могли б знімати фільми і очікувати на своїх «Оскарів». «Якщо я отримаю його («Оскар», – ред.), то обов’язково згадаю вас у промові», – пожартував у розмові Дмитро Лінартович, актор у мирному житті (це саме його головний герой Іван Додока у фільмі Михайла Іллєнка «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» став першим українським популярним кіноперсонажем). Нині Дмитро служить у ЗСУ, одужав від важкого поранення і радіє за оскароносний колектив: «Я знаходжусь на службі в Збройних Силах України, картину ще не дивився і не можу дати сповна об'єктивну оцінку. Але кожна кінокартина, знята нині в Україні, безумовно, важлива. Коли за кордоном люди будуть бачити, що відбувається у нас, будуть краще розуміти краще нас, українців. І допомагати». На запитання, які має емоції, актор каже: «Радий за колектив. Вони зробили все, що могли. А мої «Оскари» ще попереду».
Вручення кінопремії спровокувало в медіасередовищі й чимало питань, які дотичні до фільму саме через війну. І це не лише про акторів, які замість зйомок і перевтілення у героїв, боронять Україну, стаючи ними в реальності.
Оксана Стоміна, маріупольська поетка, письменниця та активістка, засновниця ГО «Паперові сходи» радіючи перемозі розповідає про хлопця, якого можна бачити в кадрі фільму (фото): «Це кадр з фільму «20 днів в Маріуполі», який взяв багато призів, а сьогодні отримав «Оскар». Та для мене це дещо інше. На фото – син мого друга Максима Повненького, Іван. На щастя, хлопчика дістали з-під завалу живим, але ось вже два роки він знаходиться в шпиталі і відчайдушно намагається стати на ноги». Про те, як складаються долі тих, хто потрапив у кадри фільму, розповідають у соцмережах. І це ще один факт, який дає підстави говорити про реальний вплив картини на наше життя.
Важливі паралелі з минулорічним переможцем наводить Ектор Ісмаель Хіменес-Браво – канадський та український шеф-кухар колумбійського походження: «Памʼятаю минулий рік, коли «Оскар» виграв фільм «Навальний».
Я не знав, що сказати. Здавалось, це сюрреалізм, і коли я вже прокинусь від цієї перекрученої реальності? І ось – прокидаюсь сьогодні. Україна вперше отримала «Оскар». Щоб світ звернув увагу – треба показати їм Маріуполь.
Хоча для нас це означає… знову його, Маріуполь, прожити.
Ніколи не загоїти цю рану. І, звісно, «Оскар» цьому теж не допоможе. Але так Україна ще раз нагадує про війну, про наш народ, нашу історію, яка пишеться щодня. І щодня світ може впливати на хід війни! Вітаю і щиро співчуваю, мої українці…» – закінчує Ектор Ісмаель Хіменес-Браво.
Чи варто дослухатися до запрограмованих розмов, що нинішній «Оскар» – це лише данина вдячності і підтримки українцям від американської кіноакадемії?
Алік Шпилюк оцінює перемогу як об’єктивну і заслужену: «Ви знаєте, американські кіноакадеміки не дуже політизовані. Вони насправді звертають увагу на якість. І тут треба дійсно сказати, що фільм Чернова, це просто найвищої якості документальне кіно. Тим більше, що воно пропущено через, власне, автора. Тож академіки абсолютно правильно віддали йому пальму першості. І я не думаю, що тут є якісь політичні вподобання».
Що визначатиме перший «Оскар» в українській кіноіндустрії і чи будуть зміни? Юрій Макаров: «На українську культуру фільм та нагорода такого рівня має вплив. Можливо, це неправильне слово, але я його все ж таки використаю, – це підбадьорює людей, які, можливо, зневірилися або втомилися. Ну, бо всі втомилися. І професіонали теж втомилися. Це заохочення, воно підбадьорює, дає додаткову енергію там, де, здавалося б, їй вже немає місця».
Алік Шпилюк: «Перемоги такого рівня дають приклад того, що якісне кіно завжди переможе. А українська документалістика, окремо, завжди була на вищому рівні. Тому це ще один поштовх для українських кінематографістів, окремо документалістів. І робити свою роботу якнайкраще та сподіватися, що це не остання перемога України».
...І не у сфері кіно. Якщо глянути на цьогорічну церемонію, то є акценти, на які варто зважати. Як влучно підмітив Юрій Макаров: «А ще ж «Опенгеймер», який взяв абсолютно всі премії, навіть за роль другого плану. І це означає, що саме така тематика і далі буде у фокусі світової індустрії. Тобто нас чекає серйозна розмова, хай трішечки попсова, але все одно серйозна і на серйозні теми. Нехай решта людства думає, що їм теж загрожує небезпека, не лише нам».
Тим часом Україна уже чекає на повернення оскароносного колективу «20 днів у Маріуполі» додому. Тепер ці 20 днів не забудуть і у світі... Так само казав і Мстислав Чернов в інтерв’ю після церемонії: «Сподіваюся, це донесе історію до більшої кількості людей, і вони побачать і почують українців».
Ярина Скуратівська, Київ
Перше фото Суспільного
