Трохи новин з ООН щодо полонених українських моряків за останні дні
Вчора Управління Верховного комісара ООН з прав людини опублікувало свіжу доповідь щодо ситуації в Україні за період з 16 листопада 2018 до 15 лютого 2019. Вона містить один надзвичайно важливий абзац:
"Управління Верховного комісара ООН з прав людини зазначає, що члени екіпажів українських кораблів, які були затримані російською владою у Керченській протоці 25 листопада 2018 року, можуть вважатися військовополоненими із відповідною протекцією згідно з Женевською конвенцією".
Женевська конвенція вже згадувалася у документах ООН, зокрема, в одній з грудневих "кримських" резолюцій. Але вперше ООН офіційно назвало захоплених РФ українських моряків військовополоненими.
Чому це важливо?
Вірити, що Росія буде виконувати Женевську конвенцію - надто наївно. Проте цей документ надає зовсім інший ступінь захисту згідно міжнародного права та визначає зовсім інший рівень відповідальності за його порушення.
Наприклад, згідно конвенції, військовополоненому можна ставити лише два питання: 1) ім'я та прізвище; 2) номер військового підрозділу. Всі інші питання, у тому числі, спроби допитів, вважаються тортурами згідно міжнародного гуманітарного права. Потрібно пам'ятати, що якщо злочинців у Росії не можна притягнути до відповідальності просто зараз, це не означає, що їх не можна буде покарати у майбутньому. На такий випадок доказова база вже буде підготовлена.
Потрібно також відзначити, що таке формулювання у доповіді не з'явилося просто так. Це результат роботи українських дипломатів та ухвалення минулого року резолюцій 72/190 та 73/263. Лексика та формулювання у цьому документі взялися саме з резолюцій ГА.
У такі моменти пригадуються люди, які після всяких рішень ООН розповідають, що нікому від них, мовляв, "ні холодно ні жарко". Зрозумійте, ООН - це гігантська бюрократична машина, але якщо вона налаштовуються на певний курс, її вже нічого не розверне. Потім на основі цих формулювань ухвалюються і рішення міжнародних трибуналів, до речі, і контрибуції, і всі інші речі. Так, нині, як каже Марчук, росіяни навіть "чути не хочуть" про обмін українських моряків. Але прийде час і вони будуть змушені це зробити.
Наостанок хочу відзначити, наскільки важливим був візит цього тижня до ООН Наталі Мокряк, матері лейтенанта ВМС ЗС України Романа Мокряка, командуючого МБАК "Бердянськ" та Ольги Оприско, доньки старшого матроса Андрія Оприска. Всі, хто придумав, підготував, організував та скоординував цей візит - величезні молодці. Я бачив, як їх слухали. З очами на мокрому місці. Одна така розказана живою людиною власна історія потужніша за десять політичних заяв. До речі, дуже правильно, що розповіді обмежелися рівнем людських емоцій та конкретних людських доль і життів, не виходячи на абстрактний рівень політичних заяв, бо це знизило б довіру слухачів. Розказані історії говорили самі за себе. Також вразило, що Наталя, виступаючи, згадала, що йдеться не лише про її сина, а про всіх бранців Кремля, яких понад сто на тимчасово окупованих територіях. Зокрема, вона згадала прізвища Глондаря та Корінько, які перебувають у полоні вже п'ятий (!) рік. Саме така солідарність нам зараз потрібна. За себе та за всіх.
Бажаю Ользі та Наталі, аби їхні рідні та всі інші бранці Кремля якнайшвидше повернулися додому здоровими та неушкодженими.
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
реклама